Видання: Юридична Газета
Номер видання: 04.06.2019 №23 (677)

Автор: Віктор Іванов суддя Приморського районного суду міста Одеси, спікер форуму «Незалежні суди та вільні ЗМІ»

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Також це регламентується ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України. Принцип презумпції невинуватості повинен бути одним з найголовніших у процесі здійснення кримінального переслідування особи, адже він спрямований на забезпечення права на справедливий суд і захисту особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину.

Що таке презумпція?

Це припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що спирається на зв'язок між фактами, які припускаються та які існують, а також підтверджується життєвим досвідом. Презумпція є не достовірним фактом, а таким, що припускається з великою ймовірністю. Вона застосовується у правовій практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи. До того ж практика ЄСПЛ, яка є частиною нашого законодавства, прямо вказує на наявність такого принципу та правила його застосування.

Презумпція закріплена в п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та становить один з найважливіших елементів справедливого кримінального процесу. Якщо судове рішення щодо обвинуваченого відображає думку, що він є винним, але ця думка сформована перед тим, як було доведено його винуватість відповідно до закону, це рішення порушує вимогу п. 2 ст. 6 Конвенції. Таке порушення наявне навіть за умови відсутності формальних заяв щодо винуватості обвинуваченого, але коли є підстави говорити, що національний суд ще до винесення судового рішення вважає обвинуваченого винним.

П. 2 ст. 6 Конвенції забезпечує право вважатися невинуватим, доки вину не буде доведено в законному порядку. Презумпція невинуватості є однією із засад кримінального провадження (ст. 7 КПК України), яка містить вимоги щодо того, що тягар доведення вини покладається на державу. Тобто ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і повинен бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумних сумнівів (ст. 17 КПК України). Презумпція також ставить вимоги до досудового оприлюднення елементів справи та неприпустимість передчасних висловлювань суду або інших про вину обвинуваченої особи.

Існує низка рішень ЄСПЛ, які визначають поняття презумпції невинуватості та констатують ознаки її порушення: «Дев'є проти Бельгії», «Мінеллі проти Швейцарії», «Альне де Рібемон проти Франції», «Шагін проти України», «Криволапов проти України», «Грабчук проти України».

Принципово потрібно розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку про те, що особа вчинила певний злочин. Про це зазначено, зокрема, у рішенні «Ізмаїлов та інші проти Росії» від 24.04.2008 р. та «Дактарас проти Литви».

Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву. ЄСПЛ наголошує, що п. 2 ст. 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування у кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному ст. 10 Конвенції. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості. Про це зазначено, зокрема, в рішенні «Альне де Рібемон проти Франції».

Водночас слідчі та правоохоронні органи не несуть відповідальності за дії ЗМІ. Тобто органи досудового розслідування повинні обережно ставитися до своїх висловлювань і не констатувати вину тієї чи іншої особи до вироку суду, а засоби масової інформації, висвітлюючи діяльність цих органів, не повинні викривляти, спотворювати, доповнювати інформацію, яку надають правоохоронні органи. Проте правоохоронні органи не несуть відповідальності за дії ЗМІ. Водночас ЗМІ як ретранслятор діяльності органів досудового розслідування, якщо вони не доповнюють, не викривлюють інформацію, яку надають органи досудового розслідування, також не несуть відповідальності за висловлювання, які були зроблені органами досудового розслідування.

Український аспект

ЄСПЛ виніс багато судових рішень, в яких констатував порушення презумпції невинуватості Україною. Вказані справи дозволяють більш предметно розглянути питання, пов'язані з презумпцією невинуватості, а також відстежувати системність і специфіку порушень вказаної презумпції.

У п. 42 «Грабчук проти України» ЄСПЛ констатує, що презумпція невинуватості може виявлятися порушеною не лише судом, але й іншими державними органами, включаючи прокуратуру. Зазвичай це відбувається тоді, коли прокурор виконує квазісудову функцію, адже він ухвалює рішення стосовно клопотань заявника щодо пред'явленого йому обвинувачення на етапі досудового розслідування (на етапі, що перебуває під повним контролем прокурора). У цьому ж рішенні вказується, що порушення презумпції невинуватості може відбуватися не лише на стадії судового розгляду, але й під час досудового розслідування.

Однією з найважливіших справ проти України є справа «Криволапов проти України». В цьому рішенні ЄСПЛ констатував, що необережні публічні заяви представників держави щодо вини особи на етапі розслідування порушують принцип презумпції невинуватості та впливають на неупередженість суду. ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеної прецедентної практики, ст. 6 §2 Конвенції забороняє посадовим особам проголошувати особу винною до моменту її засудження судом. Службовці можуть повідомляти громадськість про обставини розслідування, але лише за умови дотримання належної виваженості та обережності.

Натомість у справі Криволапова слідчі та працівники СБУ неодноразово здійснювали заяви в ЗМІ щодо вини заявника, про нього говорили як про вбивцю та фальсифікатора. Надалі ці дані неодноразово використовувалися та поширювалися (зокрема, у створеній за підтримки національних органів документальній стрічці). ЄСПЛ констатував, що заяви уповноважених державою осіб спонукали громадськість повірити, що заявник є винним у вчиненні злочину, та могли вплинути на оцінку обставин справи судовими органами. Аналогічні системні порушення презумпції невинуватості з боку держави в особі державних органів констатував ЄСПЛ у справі «Шагін проти України».

Проте все вищевказане не означає, що ЗМІ не повинні висвітлювати судові процеси. Навпаки, ЄСПЛ констатує, що висвітлення судових процесів у ЗМІ є засобом забезпечення відкритості та гласності судочинства, а право кожної людини на справедливий і публічний розгляд впродовж визначеного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону, є своєрідною гарантією дотримання прав цієї людини під час розгляду справи.