Оскільки суди не надали достатніх підстав для обґрунтування втручання, таке втручання не відповідало нагальній суспільній потребі і не було пропорційним  переслідуваним законним цілям.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Март та інші проти Туреччини» (заява № 57031/10), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Прокуратура Анкари звинуватила Сельчука Марта, Юсуфа Байрактара та Сельвера Фореста у злочині – членстві в незаконній організації (марксистсько-ленінській комуністичній партії). Через 2,5 роки суд присяжних засудив їх, перекласифікувавши злочин на поширення пропаганди на користь незаконної організації, яка, ймовірно, підбурювала інших до насильства. Суд виходив з того, що вони були читачами періодичних видань, які суд вважав офіційними органами партії, а також те, що обвинувачені брали участь у зібраннях і демонстраціях, організованих цими періодичними виданнями, скандували гасла на користь партії; несли плакати організацій, які суд вважав підрозділами партії, приховували свої обличчя шарфами відповідно до інструкцій партії, махали прапорами цієї організації і портретами її членів. Також в їх будинках були книги, періодичні видання та документи, пов’язані з організацією.

Суд присяжних постановив, що дії обвинувачених були спрямовані на публічну демонстрацію сили партії і нав’язування її насильницьких методів населенню. Таким чином, дії складали поширення пропаганди на користь незаконної організації.

Засуджені звернулися за захистом до ЄСПЛ. Вони скаржилися на порушення гарантій статті 10 (свобода вираження поглядів) та 11 (свобода зібрань та об’єднань) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Євросуд вирішив розглянути скарги в аспекті статті 10, оскільки засудження заявників було засноване на діяльності, яка охоплювалася здійсненням права на свободу вираження поглядів.

У Страсбурзі констатували, що мало місце втручання в це право, але це втручання було встановлене законом і переслідувало законні цілі забезпечення громадської безпеки, запобігання злочинам і захисту прав інших осіб.

Разом з тим, високі судді звернули увагу, що суд присяжних не розглянув зміст статей, опублікованих періодичними виданнями, які були юридичними виданнями, в читанні яких звинувачували заявників. Крім того, суд присяжних не розглядав зміст гасел, які викрикували, або плакатів і прапорів, які демонструвались під час демонстрацій, або публікацій та документів, знайдених в будинках заявників. Суд також зазначив, що ні суд присяжних, ні касаційний суд не надали достатнього роз’яснення стосовно того, чи взагалі було можливо розглядати діяльність, про яку йдеться, як підбурювання до насильства, збройний опір або повстання, і а також те, чи складала вона мову ненависті, що, на думку ЄСПЛ було найважливішим елементом, який необхідно враховувати.

Тому на підставі рішень національних судів неможливо визначити, як вони виконували своє завдання співставлення свободи вираження поглядів заявників з переслідуваними законними цілями. Відповідно, оскільки національні суди не надали достатніх підстав для обґрунтування втручання, таке втручання не відповідало нагальній суспільній потребі і не було пропорційним  переслідуваним законним цілям, і, таким чином, не було необхідним в демократичному суспільстві. Отже, мало місце порушення статті 10 Конвенції.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Март та інші проти Туреччини» (заява № 57031/10) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело