Європейський суд з прав людини не побачив порушень конвенційних гарантій у встановленні державою після фінансової кризи презумпції несправедливості умов кредитного договору, що передбачали одностороннє підвищення процентної ставки.

Прес-реліз відповідного рішення у справі «Merkantil Car Zrt. проти Угорщини» (заяви № 22853/15, 22858/15, 33424/15, 33426/15 та 33737/15) оприлюднено на сайті ЄСПЛ, передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

В Угорщині після фінансової кризи вжили заходів, аби вирішити проблему великого внутрішнього споживчого боргу, що виник через валютні кредити. Зокрема, Закон про рівність, ухвалений у 2014 році, містив положення, які передбачали, що стандартні умови договорів банківських кредитів, які не були індивідуально обговорені і які передбачали одностороннє підвищення процентних ставок, зборів і витрат, вважалися несправедливими, якщо вони не дотримувалися певних принципів.

Таку «презумпцію несправедливості» низка угорських банків оскаржила в суді, зокрема, на тій підставі, що закон про рівність запровадив нові правові стандарти із зворотною дією норм у часі, що порушувало їхні права.

Національні суди визнали, що одна або більше умов стандартних договорів не відповідали принципам. Що ж стосується зворотної дії, то конституційний суд врешті визнав, що закон зробив загальні вимоги справедливості і чесності, які вже існували, більш конкретними, і вони не складали нові правила.

Банки звернулися до ЄСПЛ. Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, компанії скаржилися на відсутність рівності сторін у провадженні, а також на те, що презумпцію несправедливості неможливо було спростувати на практиці. Також банки заявили про непропорційне втручання в їх права відповідно до статті 1 (захист власності) Протоколу № 1 до Конвенції

Суд у Страсбурзі згадав схожу справу «Барді і Відовіч проти Угорщини», де претензії компаній, які стосувалися Закону про рівність в контексті надання валютних кредитів, були визнані необгрунтованими.

ЄСПЛ зважив на те, що законодавство не було впроваджене для вирішення проваджень на користь держави, а для захисту споживачів і інтересів громадськості. Крім цього, компанії-заявники також мали розуміти, що стандартні умови угоди, про які йдеться, можна було вважати несправедливими відповідно до Директиви Європейського Союзу про несправедливі умови 1993 року, що застосовується в Угорщині з 2004 року.

Також Євросуд відхилив аргументи заявників стосовно того, що презумпцію несправедливості було неможливо спростувати. В той час як презумпція дійсно діяла на користь споживачів, компанії-заявники мали можливість надати пояснення по справі і не існувало жодних ознак того, що був встановлений надмірно високий стандарт надання доказів. Національні суди не діяли свавільно і той факт, що аргументи компаній-заявників були відхилені, не складав порушення принципів справедливого судового розгляду або рівності сторін.

Суд дійшов висновку, що ні законодавство, ні його вплив на цивільні права компаній-заявників та зобов’язань, не становили порушення Конвенції. Отже скарга відповідно до статті 6 повинна була бути відхилена як явно необґрунтована.

Що стосується ст. 1 Протоколу № 1, то тут ЄСПЛ перевірив, чи був встановлений справедливий баланс між загальними інтересами та необхідністю захисту права компаній, зазначивши, що держави користувалися широкими повноваженнями, коли мова йшла про регулювання банківського сектору та їх реакцію на фінансову кризу.

Компанії-заявники стверджували, що Закон від 2014 року із зворотною дією класифікував договірні умови як  несправедливі і зазначали, що мали відшкодувати клієнтам 142 мільярди HUF. Заходи не враховували прибуток, який клієнти отримали від кредитів в іноземній валюті або те, що інший Закон вже надав сприятливе рішення для клієнтів.

Крім того, компанії стверджували, що метою законодавства було надання допомоги клієнтам, які взяли кредити в іноземній валюті і мали більші виплати через кризу. Проте зростання витрат на внески скоріше було викликане іноземною валютою, а не одностороннім підвищенням процентних ставок і зборів.

Роль національних судів у даній справі, на думку ЄСПЛ, полягала у тлумаченні та застосуванні національного законодавства: Конституційний Суд пояснив, що, в той час як попередні закони дозволяли внесення односторонніх змін в стандартні договірні умови, вони не надавали фінансовим установам безумовне право і вони мали дотримувати умови справедливості та сумлінності.

Стосовно пропорційності ЄСПЛ також дійшов висновку, що з урахуванням меж розсуду держави, Закон про рівність не порушив баланс, який повинен був бути встановлений між інтересом суспільства та захистом прав компаній-заявників. То ж скарга відповідно до цього положення також була відхилена як явно необґрунтована.

З текстом прес-релізу рішення у справі «Merkantil Car Zrt. проти Угорщини» (заяви № 22853/15, 22858/15, 33424/15, 33426/15 та 33737/15) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело