Видання: Юридична Газета
Номер видання: 18 вересня 2018 року
Автор: Павло Чернишук

В Україні чимало проблем як у судовій системі, так і навколо неї. Про готовність суспільства до нових змін, діяльність Ради суддів України, а також створення Вищого антикорупційного суду та Інституту приватних виконавців, в інтерв’ю «Юридичній Газеті» розповів Голова Ради суддів України, суддя Верховного Суду Олег Ткачук

– Пане Олеже, не можу не запитати про діяльність Ради суддів України. Як відомо, у квітні цього року РСУ розпочала масштабні перевірки роботи судів. Які найгостріші проблеми вдалося виявити? Як їх вирішувати?

– Найбільш складні проблеми пов’язані з розміщенням судів. В усіх областях, де ми були, переважна більшість судів загальної юрисдикції працюють у приміщеннях, непристосованих для відправлення правосуддя. Ще на початку роботи ми звернули увагу, що фактично в кожній області або суді є власні традиції щодо організації роботи. Проте вони не відповідають тим вимогам, які мають забезпечити належну роботу суддів.

Потрібно розробити та запровадити єдині стандарти організації роботи всіх судів. Вони повинні працювати за єдиними правилами. Необхідно запровадити єдині підходи до обслуговування відвідувачів у суді: як зустрічати, як допомагати ознайомитися з матеріалами справи чи знайти необхідний зал судового засідання тощо.

Також потрібно стандартизувати приміщення і робоче місце судді, зали судових засідань тощо. Все має бути чітко й зрозуміло. Саме в таких умовах має здійснюватися відправлення правосуддя.

– Приблизно за який час можна ввести ці стандарти?

– РСУ вже працює над їх розробкою. Думаю, що впродовж року ці стандарти будуть запроваджені.

– Наскільки робота РСУ є ефективною, наприклад, в частині відкритості судів?

– Цікавою новелою для нашої правової системи є те, що повноваження органу суддівського самоврядування передбачені Конституцією України, чого не було раніше. На мою думку, це пов’язано з тим, що в багатьох міжнародних правових актах закріплено право суддів брати участь в суддівському самоврядуванні. Мета полягає не в суто самоврядуванні, а в тому, щоб забезпечити суддям можливість спілкуватися з суспільством через якийсь орган, який до того ж має забезпечувати незалежність суддів та діяти в інтересах авторитету правосуддя. Суддя не може виходити, наприклад, після розгляду своєї справи або до того і виступати від імені судової системи. Це може сприйнятися як прояв певної упередженості щодо справи чи сторін. Власне, для цього було запроваджено посаду судді-спікера. Звичайно, будь-який суддя може висвітлити якусь свою позицію, але важливо, щоб саме суддівська спільнота впливала і на правову політику, і на ставлення до суддів. Для реалізації цих цілей існує З’їзд суддів та його виконавчий орган – Рада суддів України.

– На Вашу думку, чи готове суспільство до таких змін у судовій системі?

– Є вимога суспільства про те, що потрібно змінювати лад у державі на краще. Люди прагнуть порядку і правопорядку. Звичайно, більшість громадян хочуть справедливого правосуддя. Більшість суддів так само цього прагнуть. Проте деякі судді не сприймають усі новації в частині відкритості судової системи. Ухвалюючи рішення, вони часто не хочуть бути публічними персонами та мають на це право. Не всі люди звикли до прискіпливої уваги суспільства, онлайн-трансляцій, не хочуть, щоб їх показували по телебаченню або щоб про них писали в ЗМІ. Так само і судді вважають, що головне – відправляти правосуддя, а не робити собі піар.

– Взагалі, на що впливають рішення РСУ? Для кого вони є обов’язковими та які наслідки цих рішень?

– Рішення РСУ обов’язкові для всіх зборів судів усіх інстанцій. Як на мене, основним завданням РСУ та органів суддівського самоврядування в судах є забезпечення суддівської незалежності. Це дуже важливий аспект роботи, адже від того, чи незалежний суддя, чи має він процесуальну недоторканість, залежить те, чи може він справедливо та неупереджено вирішити ту чи іншу справу. Для суспільства та для кожної окремої людини дуже важливо, щоб саме так і відбувалося. Як вже було зазначено, РСУ працює саме в цьому напрямку, щоб забезпечити суддівську незалежність, та застосовує для цього різні методи, в тому числі публічного і відкритого спілкування з суспільством. На мою думку, одним з елементів забезпечення незалежності є увага ЗМІ та суспільства і, як результат, відкритість.

– Чи існує потреба законодавчої зміни чисельного складу РСУ в бік зменшення, наприклад, для оптимізації роботи?

– В Україні наразі працює приблизно 5200 суддів, в РСУ – 31 суддя. Це не дуже велике представництво від суддівського корпусу. За новим штатом тут взагалі має бути близько 8000 суддів, і 31 представник від такої кількості суддів – це небагато.

Перед РСУ постає дуже багато зав дань, тому вважаю, що ця чисельність не може бути меншою. Фактично ми маємо представництво в кожній області. Навіть у тому випадку, коли до РСУ не обрано суддів з якоїсь області, створено такий механізм як робочі групи в областях. Наразі у нас в кожній області є 10, 12, 15 суддів, працівників апарату, суддів у відставці, які разом з РСУ працюють над тим, щоб довідатися, наприклад, про потреби суддів у відставці, суддів-інвалідів, суддів, які брали участь в АТО.

Також є проблеми із забезпеченням незалежності, організацією роботи в судах та приміщеннями. Проблем надзвичайно багато. Ми намагаємося залучити до роботи та вирішення цих проблем не лише членів Ради суддів України, але й суддів, які працюють у регіонах. Потроху ця робота триває.

– Як Ви вважаєте, створення Вищого антикорупційного суду – це реальна потреба чи політичне рішення?

– Для суддів та права важливо і доцільно, коли існує спеціалізація – в господарських та адміністративних, у кримінальних та цивільних справах. Ми не бачимо нічого поганого в тому, щоб був створений Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

Час покаже, чи ефективний цей механізм, чи ні. Я думаю, що на цьому етапі, коли в судах надзвичайно велике навантаження (працює близько 5200 суддів, а навантаження – 3 900 000 справ у минулому році). Для такого навантаження створення будь-якого нового суду зі спеціалізацією – це позитивний крок.

– На Вашу думку, чому сьогодні так мало кандидатів, які мають намір взяти участь у конкурсі до Вищого антикорупційного суду. Адже станом на 11.09.2018 р. заяви подали лише 43 кандидати, з яких 7 кандидатів – до Апеляційної палати.

– До Антикорупційного суду прикута настільки прискіплива увага, що кожен кваліфікований юрист, як на мене, переживає за те, щоб потрапивши у структуру Антикорупційного суду, не бути під такою пильною увагою, яка перешкодить йому працювати. Люди, які йдуть до Антикорупційного суду, ще не будучи суддями цього суду, та невідомо, чи стануть ними, сьогодні вже є «зірками».

Ця «зірковість» для суддів не завжди є позитивною, адже вони розглядають справи і про вбивць, і про ґвалтівників, і про бандитизм, і про шпигунство, і про диверсію тощо. В Антикорупційному суді передбачається, що судді розглядатимуть найбільш резонансні справи. Під час розгляду цих справ суддю необхідно убезпечити від уваги та забезпечити його незалежність і спокійну роботу, щоб він міг прийняти справедливе та обґрунтоване рішення. Тому я думаю, що люди, які зважуються на те, щоб взяти участь у конкурсі, мабуть, є достатньо сміливими.

– З іншого боку, їм вже не звикати до такої уваги до себе, адже до них і так прикута увага преси та суспільства.

– В Антикорупційному суді ще нікого немає, але всі вже очікують, хто там буде, щоб зайти в Інтернет і продивитися все про кандидата (його декларацію та все, що тільки можливо). А тут майбутньому судді потрібно буде ще й розглядати справи.

Я думаю, що саме ця «гіперувага» або піар Вищого антикорупційного суду перешкоджає кандидатам брати участь у конкурсі. Суддя, як і кожна людина, бажає прийти на роботу та займатися своєю улюбленою справою, а не бути постійно на видноті. Вважаю, що саме ця проблема є причиною того, що кандидатів не дуже багато.

– Одним з аргументів створення Вищого антикорупційного суду є тези, що звичайні суди та судді не впораються з такими функціями. Чи не здається Вам це перебільшенням та певною недооцінкою судів першої інстанції?

– У нас існує не лише перша інстанція, але й апеляція та касація. Проте, на мою думку, судді в Україні настільки кваліфіковані (звичайно, переважна більшість), що здатні розглядати будь-які справи. Вони і сьогодні їх розглядають, і розглядатимуть доти, доки Антикорупційний суд почне діяти. Інша справа, що в Апеляційній палаті вони розглядатимуться в апеляційному порядку вже після того, як Суд буде створений. Однак наразі ці справи хтось же розглядає? Вважаю, що створення Антикорупційного суду дозволить розглядати такі справи швидше, оскільки цей суд не буде настільки завантажений, як наразі суди, зокрема, першої інстанції.

– Як позбавитися впливу політичної влади на суди (суддів) в Україні? Взагалі, чи існує цей вплив?

– Політичного впливу немає. З грудня вже функціонує Верховний Суд, я працюю у Великій Палаті ВС, проте ні в суді, ні в касаційних судах я жодного разу не чув, щоб хтось якимось чином чогось добивався або просив, або радив, або запитував. Ніхто нічого «не питає».

Раніше політичний вплив існував у тій формі, коли Верховна Рада України обирала суддів безстроково – наразі цього немає. Раніше вплив існував у зв’язку з тим, що Президент призначав суддів вперше на 5 років – наразі цього також немає. Сучасна система призначення суддів знаходиться в руках судової влади та органів, що сформовані Радою суддів України та З’їздом суддів, – це ВРП, ВККС і НШСУ. Всі ці органи, які зайняті підбором призначення кадрів, знаходяться всередині органів суддівського самоврядування, тобто немає можливості туди втрутитися, і ніхто, повірте, не втручається.

Вплив бізнесу або людей, зацікавлених у вирішенні якоїсь справи, насправді існує. Проте це скоріше ментальний та економічний чинники. Одні люди завдяки тому, що мають гроші, намагаються підкупити інших, для того щоб вони, наприклад, зробили «шоу» під судом та якимось чином вплинули на суд. Інші люди, які не мають достатніх коштів, піддаються впливу, щоб задовольнити якісь свої потреби. Таким чином, з часом недобросовісні сторони інколи віднаходять різні «хитрі» способи впливу на суд чи суддів. Проте це не системний вплив, а намагання нечесним способом вплинути на рішення у якійсь справі.

– Чи потрібно повернути в Україну військові суди? Якщо так, то чому?

– Я думаю, що ліквідація у 2010 р. військових судів – це неправильне рішення. Вважаю, що воно було зумовлене політикою недружніх сусідів, які змогли вплинути на процес розвалу нашої армії та ліквідації військових судів.

Військові суди – це той інститут, який здатний забезпечити налагодження дисципліни у військових колективах, оскільки вони знаходяться в умовах, максимально наближених до військового середовища. Також ці суди здатні розібратися у військовій специфіці. У військовій галузі діє близько 30 тис. нормативних актів, які регулюють діяльність військової сфери. Для того щоб опанувати весь цей масив, у загальних судів дуже мало часу. Ми не були готові до того, що у нас розпочнуться бойові дії, зовсім не були готові до агресії. Оскільки наразі склалася така ситуація, і навіть тоді, коли агресія завершиться, існуватиме багато справ, які потрібно буде вирішувати, враховуючи військову специфіку – військові злочини; злочини проти мирного населення; злочини, пов’язані з порушенням правил ведення війни тощо.

– Які Ваші прогнози подальших змін у судовій системі?

– Я бачу, що судова система змінилася у кращий бік, а внаслідок кваліфікаційних процедур в ній все-таки залишилися і залишаються чесні та добросовісні люди, які віддані своїй професії. Більшість з них здатні забезпечити захист прав і свобод людей та сторін взагалі – фізичних і юридичних осіб.

На мою думку, процесуальні правила, запроваджені з 15.12.2017 р., є надзвичайно прогресивними. Вони враховують дуже багато нових елементів, яких в Україні до цього ніколи не було, але які здатні пришвидшити відправлення правосуддя. Новий формат діяльності РСУ враховує велику кількість міжнародних правових документів, випробуваних десятиліттями. Саме завдяки тому, що такі повноваження є в органів суддівського самоврядування, вони здатні самостійно налагодити справу в судових колективах, а також виправити різноманітні ситуації.