Бесіду вів
Вячеслав Хрипун,
«Судово-юридична газета»

15 червня виповнюється півроку, як почав роботу новий Верховний Суд. Юридична спільнота не встигає аналізувати усі його рішення, адже справ у ВС дійсно багато. Проте увага завжди прикута до Великої Палати — саме вона уповноважена виносити доленосні для подальшої судової практики рішення.

Як вдається працювати в умовах розмаїття правових думок і позицій колег, чи велике навантаження справами, які находять з касаційних судів, та як організована робота ВП, «Судово-юридичній газеті» розповів секретар Великої Палати Верховного Суду Всеволод Князєв.

— Які Ваші враження від роботи у Великій Палаті? Чи відповідає зараз ситуація тому, що очікували судді на початку?

— Ми не очікували, що буде настільки велике навантаження на Велику Палату, що на її розгляд буде передаватися така кількість справ. Є досить складні справи, де обговорення триває по кілька годин, і нам важко знайти правильне рішення, яке врахує всі думки і правові позиції наших досвідчених колег по Палаті.З 15 грудня 2017 р. на розгляд ВП надійшло близько тисячі справ. З них майже 500 розглянуто з винесенням кінцевих рішень, у приблизно 300 винесено постанови, а інші завершені процесуальним рішенням — відмовою у прийнятті, поверненням чи закриттям провадження залежно від обставин.

Головним я назвав би те, що ми організували і налагодили роботу Великої Палати. Раніше такого об’єднуючого органу не існувало, і фактично перед нами був «чистий аркуш». Як провести обговорення, як довести до кожного проект рішення, як відбувається голосування, навіть як організувати підписання — усі ці питання ми вирішили.

Ці місяці були дуже непрості, і наразі все не ідеально, ми вдосконалюємося. Але головне, що ми виробили механізм обговорення та прийняття рішень. Тому зараз ми бачимо, що процес розгляду справ пришвидшується.

— Можливо, є питання, де касаційні суди могли б і самі розібратися, без звернення до Великої Палати?

— Так і є. Але велика кількість справ, які передаються до Великої Палати, викликана не помилками з боку касаційних судів, а конструкцією норми, яка міститься на сьогодні в законодавстві. Наразі ми над цим працюємо з колегами і будемо, напевне, пропонувати законодавцю внести зміни. Суть полягає у тому, що коли ВП ВС вже розглянула і винесла рішення в певній категорії справ, не треба передавати їй аналогічні справи. Постійний розгляд аналогічних справ потребує багато часу, адже в кожній справі необхідно дослідити значну кількість матеріалів, перевірити правові позиції сторін, підготувати проект рішення. Але ж якщо подібна справа вже була розглянута ВП ВС, касаційні суди зможуть вирішити іншу аналогічну справу самостійно.Великою Палатою вже висловлено велику кількість правових позицій по певних категоріях справ, але подібні справи продовжують надходити десятками. У той же час, незважаючи на те, з якої підстави була передана справа до Великої Палати, ми повинні розглянути повністю всю справу по суті.

— Чи є дисбаланс між навантаженням на касаційні суди та на Велику Палату?

— Порівнювати Велику Палату з касаційним судом не можна. Насамперед, ми розглядаємо справи всією Палатою. Для прийняття рішення нам недостатньо думки 3 чи 5 суддів, як це може бути у касаційному суді. Справу розглядають 17 суддів. Усі вони повинні прочитати проект рішення, висловити свої позиції, які можуть кардинально відрізнятися. Буває, що у суддів кілька взаємовиключних думок, і жодна не набирає необхідної кількості голосів. Досить часто є згода щодо резолютивної частини постанови, та немає спільної думки щодо її мотивів. Потрібно всі ці думки узгодити. У зв’язку з цим кожен процесуальний документ приймається досить непросто, і навіть підписати його — це тривалий процес. Тому, якщо порівняти витрати часу, а не математичні показники, у нас навантаження на суддів може виявитися навіть більше, ніж у касаційному суді.

— Чи є у ВП ВС певні часові обмеження щодо розгляду справ?

— Так, у нас ті самі строки, що й для касаційного суду. Здебільшого ми їх дотримуємося, та коли справа надважка, немає спільної думки колег, ми можемо вийти за ці межі (місяць або 2 місяці).

Наприклад, якщо це заява про перегляд рішень національних судів, яка подається заявником після винесення на його користь рішення Європейським судом з прав людини, строк для її розгляду — місяць, і за цей час у т. ч. необхідно витребувати саму справу із суду першої інстанції, дочекатися, поки вона надійде до Верховного Суду, вивчити її, направити сторонам виклики до судового засідання, дочекатися повернення повідомлень пошти про вручення цих викликів, отримати автентичний переклад рішення ЄСПЛ від Міністерства юстиції України. Буває просто неможливо вкластися з розглядом такої справи у один місяць.Якщо мова йде про справу, яка передана з касаційного суду, це 2 місяці, але це спільний строк для нас та касаційного суду. Поки в касаційному суді відкривають провадження, призначають до попереднього розгляду та вирішують передати справу до ВП, у нас, як правило, вже залишається менше місяця на розгляд. Але ми намагаємося якомога точніше вкладатися у ці строки.

— Критики кажуть, що навіть спосіб формування Великої Палати викликає питання. Зокрема, що у подальшому прийняття Великою Палатою рішення у кримінальній справі більшістю суддів, які не є фахівцями у галузі кримінального права і процесу, може поставити під сумнів компетентність Суду…

— Я теж думав над цим питанням. Але як зробити краще? Ми маємо вирішувати міжюрисдикційні спори відповідно до складу Великої Палати, в яку повинні входити представники всіх юрисдикцій. Спорів, що стосувалися б розмежування кримінальної юрисдикції з іншими, небагато. А от між господарською та цивільною чи цивільною та адміністративною виникає багато спорів, і представники цих юрисдикцій повинні їх вирішувати. Тому, можливо, цей механізм не ідеальний, але інший уявити важко.

Що стосується участі суддів інших юрисдикцій у розгляді кримінальних справ, то крім вищої юридичної освіти, більшість суддів ВП мають великий досвід роботи, у т. ч. розгляду кримінальних справ. Маю на увазі суддів господарської, цивільної та адміністративної юрисдикцій, більшість з яких до цього працювали у місцевих судах та розглядали в т. ч. і кримінальні справи. Судді, які прийшли з адвокатури, також мають досвід роботи в кримінальному судочинстві. Не виникає проблем і у суддів-вихідців з наукового середовища, які мають широкий науковий кругозір. Тому в цьому проблеми немає.

— Ми спостерігали певний дисбаланс між кількістю справ, у яких окремі судді ВП ВС виступали доповідачами…

— На початку роботи ВП вирішувалося питання, яким чином будуть розподілятися справи між доповідачами: чи судді окремої юрисдикції будуть доповідати тільки ті справи, які стосуються юрисдикції, з якої вони були обрані. Тоді ми більшістю голосів вирішили саме так. Як показала практика, це було виправдано. Суддя відповідної юрисдикції краще здійснить попередній аналіз справи, зможе якісніше доповісти її Палаті.У нас немає таких суддів, які не розглянули б жодної справи. Дійсно, судді кримінальної юрисдикції готують та доповідають менше справ. Але, як я вже зазначав, там немає міжюрисдикційних спорів, немає апеляційних проваджень, які здійснювала б ВП ВС по кримінальних справах. Тому кримінальних справ дійсно надходить до ВП небагато.

Додам, що кримінальні справи, які до нас надходять, насправді дуже складні. Часто судді-«криміналісти» з ВП не знаходять спільної думки, бо це дійсно важкі справи як юридично, так і психологічно.

— Суддя-доповідач має переконати всю Велику Палату? Чи часто йому доводиться сперечатися з колегами?

— По складних справах у нас досить часто немає спільної думки. Зокрема, палкі дискусії відбуваються по кримінальних справах. Також це стосується спорів щодо юрисдикції. Все вирішується голосуванням. Буває й так, що сам доповідач, вислухавши думки колег, змінює свою позицію і проект рішення.

Крім того, навіть коли ми приходимо до спільної думки щодо резолютивної частини, часто є різні позиції щодо мотивувальної. Але це нормально, оскільки створює можливість для подальшого розвитку правової думки та удосконалення законодавства.

— Які найбільш визначальні категорії справ, де тривали довгі спори, нарешті отримали визначеність завдяки рішенням ВП?

— Багато юрисдикційних спорів, які роками викликали дискусії, нами були розглянуті, і у них поставлено крапку. Зокрема, це земельні спори. ВП вирішила, що доки у особи не виникло відповідне цивільне право, доки не виникли договірні відносини після укладення договору оренди землі чи отримання свідоцтва про право власності на землю, ці відносини розглядаються у порядку адміністративного судочинства. Коли ж особа вступила у договірні відносини, відносини власності, і підставою захисту своїх прав визначає наявність у неї відповідного цивільного права, такі вимоги розглядаються цивільними чи господарськими судами.

Розглянуто й складне питання, що стосується відносин з органами державної влади щодо знесення, перебудови будівель, споруд, які були побудовані з порушеннями відповідних правил або на земельній ділянці, яка не була для цього відведена. Сформовано правову позицію, що якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування захищає себе як власник землі або будинку, що перебуває у комунальній власності, тобто як учасник приватноправових відносин, то такі справи розглядаються цивільними або господарськими судами. Якщо ж відповідний суб’єкт владних повноважень діє на захист невизначеного кола осіб (наприклад, торговий центр збудовано з порушенням будівельних норм, що може зашкодити громаді), така діяльність є управлінською, і справи повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.Тривають дискусії щодо правовідносин за участі державного реєстратора та випрацьовуються відповідні позиції.

— Тобто на ці позиції повинні орієнтуватися всі суди?

— Рішення ВП ВС публікуються, судді Палати сприяють доведенню цих позицій до інших суддів, адвокатів, представників громадськості. Звичайно, ці позиції мають бути враховані іншими судами, і вони повинні на них орієнтуватися. Думаю, це прискорить захист прав громадян, бо стає зрозуміло, до якої юрисдикції звертатися щодо розгляду певної категорії справ.

— Якщо касаційний суд, не відкриваючи провадження, передає справу Великій Палаті, чи має вона розглянути цю справу?

— Питання непросте, особливо стосовно кримінальної юрисдикції. За законом суддя касаційного суду, щоб зробити будь-яку процесуальну дію (а передача справи — це процесуальна дія), повинен прийняти цю справу до свого провадження. Тому й передати справу до ВП ВС своєю ухвалою суд може тільки у випадку, коли відкрите касаційне провадження.

Це є питанням у справах щодо амністії, щодо адміністративних правопорушень. Бо практика Верховного Суду України щодо амністії складалася так, що він допускав ці справи до свого провадження, хоча законом це прямо не передбачено. Нам передали одну таку справу без відкриття провадження і порушили питання, чи може ця справа взагалі бути предметом провадження. Але це таке «замкнуте коло». Це питання внесення змін до законодавства.

Також дискусійною є проблема зі справами про адміністративні правопорушення. Йдеться про те, що такі справи до касаційної інстанції не доходять, однак суди апеляційної інстанції вирішують одні й ті ж питання у цій категорії справ по-різному. А Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості висловити свою думку з цього приводу або скасувати неправильне рішення.

— Деякі судді ВП часто викладають окремі думки. Як це може вплинути на розгляд інших справ?

— Суддя має право написати окрему думку. Не всі рішення приймаються одностайно, і така ситуація по великій кількості справ. Коли у судді є діаметрально інша позиція, і вона може вплинути на подальше формування правових позицій, на подальший розвиток права в цілому, то суддя викладає окрему думку.

— Іноді судді ВП довго перебувають у нарадчій кімнаті, але відкладають справу…

— Скоріше за все, це означає, що справа виявилася складною. Різних позицій може бути й 3–4. Іноді ми звертаємося до НКР, щоб науковці надали нам висновки з певного питання. Тому тут немає ніякої «конспірології». Фактором, через який відкладається справа, може бути складність судової справи, її значимість для судової практики, необхідність повторно проаналізувати матеріали справи, судову практику, наукові напрацювання у відповідній галузі.

Ми розглядаємо не казуальні справи, які мають значення лише для сторін. Ми даємо позицію, яка потім буде застосовуватися у сотнях і тисячах інших справ. Тому головне у нашій справі — не швидкість, а якість судового рішення.

— Діяльність ВП нерідко піддають критиці адвокати. Як Ви ставитеся до цього?

— ВП знаходиться на «першій лінії фронту», бо саме на її діяльності зосереджено більше уваги юристів. Є навіть адвокатські групи у соціальних мережах, які суцільним порядком аналізують рішення ВП, десь погоджуються, десь ні. Однак критика — це позитивно. Ми не можемо дозволити собі розслаблятися, бо завжди розуміємо, що наша діяльність під пильною увагою суспільства. І це стимулює до максимальної якості розгляду справ.

Якщо всередині ВП іноді немає спільної думки щодо певної правової ситуації, і рішення приймаються більшістю голосів, зрозуміло, що різні думки можуть бути й серед адвокатської спільноти. Тому ми вдячні всім, хто аналізують наші рішення, за відгуки, що підштовхують нас удосконалюватися.

— Чи можна припустити, що з часом практика ВП може змінитися?

— Навіть Європейський Суд з прав людини зазначав, що практика найвищого судового органу за певних обставин може змінюватися. Правовідносини є динамічними, а не статичними, тому не можна виключати, що за певних умов через певний час практика у т. ч. й Великої Палати буде змінюватися. Але зараз ми повинні діяти так, щоб наші позиції були стабільні та визначені на роки наперед, щоб у людей не виникало питань, до якого суду звертатися, або через тривалий проміжок часу через зміну практики людину не направляли на нові кола судового розгляду.

Автор: Наталья Мамченко Вячеслав Хрипун