Друга частина ексклюзивного інтерв'ю голови Верховного Суду Станіслава Кравченка інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"

Перша частина доступна за посиланням: https://interfax.com.ua/news/interview/1000618.html

Текст: Оксана Геронтьєва

Воєнні злочини - злочини, скоєні російськими окупантами - не мають строку давності. За вбивства, катування, ґвалтування, примусову депортацію, пошкодження цивільної інфраструктури тощо карають як національні суди, так і міжнародні. В той час як країна очікує на міжнародне правосуддя над агресором, українські суди вже третій рік судять воєнних злочинців і вже винесли 1,5 тис. рішень. В переважній більшості мова йде про заочні вироки, але у 15 % випадків російські військові фізично знаходилися на лаві підсудних.

Чи вдається судовій системі України дотримуватися міжнародних стандартів правосуддя при розгляді воєнних злочинів ворога та ухваленні рішень? Зокрема, забезпечити право на захист окупантів задля унеможливлення в подальшому скасування вироку?

Безперечно, українські суди дотримуються всіх норм міжнародного законодавства. Частина нашого Кримінального процесуального кодексу – це цитати з рішень Європейського суду з прав людини. Також є ст. 9 Конституції України, яка визначає, що норми міжнародних конвенцій, ратифіковані державою, є частиною національного законодавства.

В законі України "Про правовий режим воєнного стану" є ст. 26, яка чітко вказує, що в цей період в країні діють тільки суди, які були створені за Конституцією і законодавством. Передача повноважень іншим судам та спрощення процедури розгляду є неприпустимими. Тому маємо виклик: як виконати весь обсяг цієї роботи в даних умовах?

Навесні та влітку 2022 року ми в онлайн-режимі збирали суддів, які розглядають справи в районних та апеляційних судах, говорили про розгляд воєнних справ: як би нам складно не було, маємо діяти у суворій відповідності до закону, бо вкрай важливо, щоб наші рішення сприймалися у всьому світі.

Як показали подальші події, ми були повністю праві. Пам'ятаєте перше рішення Солом'янського районного суду м. Києва щодо російського військовослужбовця Шишимаріна? Фактично там один епізод злочину – вбивство мирного жителя Сумської області. Обвинувачений визнав свою провину. Але хто тільки не критикував це рішення саме в частині призначення найсуворішого вироку! Апеляція визначила, що довічне позбавлення волі, призначене судом першої інстанції, є надмірним покаранням, і змінила вирок Шишимаріну на 15 років позбавлення волі.

Так от, ця справа стала прикладом розгляду воєнних справ: ми її проаналізували з усіх боків і аналізуємо досі. Зараз таких справ все більше і більше. Всього зайшло в суди більше 2 тисяч справ щодо воєнних злочинів, 1,5 тисячі вже розглянули районні суди, більше 100 справ переглянуті в апеляційному порядку, 13 – у Верховному Суді.

При розгляді таких справ якихось особливих проблем не виникало. Тобто, на даний час можемо говорити, що по цій категорії у нас певні напрацювання є.

Наскільки вагомим для судової практики стало рішення Верховного суду щодо визначення суб'єктів злочину агресії?

Це рішення стосувалося підготовки, планування, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України),  воно дійсно є знаковим. Мова йшла про те, хто саме є суб'єктом злочину агресії – тільки найвище політичне і військове керівництво держави-агресора чи інші також? До відповідальності притягувалися дві особи, які не мали статусу навіть офіцерів – учасники бойових дій на рівні рядового складу у подіях 2015-2016 років. Велика палата ВС визначила, що ст. 437 КК України – не для цих суб'єктів.

В своєму рішенні Велика палата ВС підкреслила, що діяння, передбачені ст. 437 КК України, здатні вчиняти особи, які в силу своїх службових повноважень або суспільного становища спроможні контролювати або керувати політичними чи воєнними діями. Також злочин агресії можуть вчиняти особи, які спроможні істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами. Тобто, суб'єктами злочину агресії можуть бути і представники бізнесу – маємо приклад справи щодо будівництва Кримського мосту приватною компанією.

Рішення Верховного Суду було позитивно сприйняте у всьому світі. Мабуть, вперше з часів ІІ Світової війни на рівні національних судів аналізувалися питання про те, що таке агресивна війна, чим вона відрізняється від звичайної війни, хто може бути суб'єктом цього злочину. Наше рішення вийшло трохи ширше за колом осіб, ніж це визначено Міжнародним кримінальним судом, бо так визначає національне законодавство.

Підкреслю, що воно - прецедентне, оскільки прийняте Великою палатою Верховного Суду, яка є найвищим органом забезпечення єдності судової практики.

Щодо статистики, то саме за ст. 437 КК України в судах всього 6 справ, більше застосовується ст. 438 КК  (порушення законів та звичаїв війни) – по ній 291 проваджень. Зокрема, це справи за фактами насильства над мирним населенням, залучення до примусових робіт, сексуального насильства.

У відсотковому співвідношенні скільки справ українські суди розглядають за присутності обвинуваченого?

Станом на 1 липня цього року спеціальна процедура кримінального провадження (спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду), так звана процедура in absentia була застосована в 85% кримінальних проваджень за статтею про порушення законів та звичаїв війни. Здебільшого – це про насильство, вбивство мирного населення.

У 15% досудове розслідування та судовий розгляд здійснювалися за присутності обвинуваченого.

Що найважче у доказуванні воєнних злочинів?

Наприклад, ворожа ракета влучила в об'єкт цивільної інфраструктури. Це розглядається як місце вчинення злочину: виїжджає слідчо-оперативна група і починає працювати. З'ясовує пошкодження, збирає уламки, ідентифікує тип ракети. Також правоохоронці встановлюють постраждалих, загиблих, підраховують майнові збитки та визначають, що саме було ворожою ціллю. 

Сучасні технології і засоби дозволяють встановити, звідки прилетіла ракета. Встановлюють військову частину, яка там знаходиться. Далі йде робота з  електронними доказами, з інформацією з відкритих джерел.

Плюс - оперативна робота, інформація з камер фіксації, співставлення даних з тими самими соцмережами, де окупанти нерідко хизуються, які вони "герої". Зокрема, це стосується фактів знущання над військовополоненими, коли російські військові записують тортури на відео і викладають в Інтернет.

Робота щодо встановлення підозрюваного у воєнному злочині дуже кропітка. У слідчих навіть новий термін з'явився – "офізичування" особи. 

Так от, зібрати в цих надскладних умовах доказову базу, яка буде прийнятною для міжнародних судових інстанцій – і є та сама надважка задача і за рівнем складності, і за обсягом роботи. Але наші правоохоронні органи в цілому справляються з цими викликами. Очевидно, що не всіх воєнних злочинців  вдасться встановити, навіть з урахуванням процедури in absentia.

Україна називає війну війною, в юридичному вимірі це має певні наслідки?

В тому, що ми називаємо війну війною, є важливий зміст.

Ще на початку повномасштабної агресії на той час генеральний прокурор Ірина Венедіктова ініціювала нараду на якій, зокрема, ставилось питання щодо того, чи маємо ми називати речі своїми іменами. Путін не просто так назвав війну так званою "СВО", тому дуже важливо було, як ми відреагуємо.

Термін "війна" передбачає статус комбатанта для тих, хто бере участь у бойових діях.

На кінець лютого - початок березня 2022 року у нас вже було до 70 російських військовополонених в реєстрі досудових розслідувань. Це означало для правоохоронців і суддів наявність лише 72-х годин для прийняття рішення щодо цих фігурантів. Тому вкрай важливо було визначитися з дефініціями, щоб не сталося катастрофи.

Таким чином, з початку березня 2022 року російські військовослужбовці вже отримали статус комбатантів і знаходилися під вартою саме в цьому статусі, за нормами Женевської конвенції.

Завдяки визначенню "комбатант" стало можливим питання обміну військовополоненими. Серед них були ті, хто переслідувався за скоєння саме воєнних злочинів, а не просто за участь у бойових діях. Зокрема, той самий Шишимарін.

Як голова Верховного Суду, чи бачите реальні перспективи притягнення до відповідальності вищого військово-політичного керівництва країни-агресора?

Міжнародне право має розвиватися. Якщо ситуація в Україні не буде оцінена належним чином в контексті вдосконалення міжнародного права, то воно втратить сенс само по собі. Україна як раз ставить питання цього розвитку, щоб в подальшому світ мав змогу запобігти жорсткій невиправданій агресії.

Зараз ми бачимо важливий розвиток цього питання, а саме створення трибуналу щодо злочину агресії на базі Ради Європи. Таких прецедентів ще не було, тому поки рано говорити про те, як це питання буде розвиватися далі.

Видача Міжнародним кримінальним судом ордерів на арешт Путіна, Львової-Бєлової, російських генералів має певний вплив на прискорення процесів на рівні міжнародного права?

Безперечно, ордери мають певний вплив. Але ключове в них – можливість затримання цих осіб у разі перебування в країнах, які визнають юрисдикцію МКС.

Чи буде вірним сказати, що загалом в питанні притягненні окупантів до відповідальності Україна має розраховувати на себе, на національну судову систему?

Саме так. Незалежно від того, чи буде створений трибунал щодо злочину агресії та як просуватиметься розслідування МКС, основне завдання стоїть перед національними судами. Мабуть, більше 99% від усіх воєнних злочинів розглядають і розглядатимуть саме українські судді.

Ваше особисте сприйняття роботи українських суддів на третьому році війни?

Знаєте, як голова Верховного Суду я пишаюся тим, що вже ніхто не зможе сказати, що національна судова система не працює. Працює - в умовах війни, переміщення судів в окупації, нестачі кадрів, фінансових проблем. Так, нас можна критикувати за рішення, з процедурних питань, - та завжди знайдеться, за що критикувати.

Показово, що українці знову масово звертаються до суду за захистом своїх прав: у 2023 році більше 1,2 млн справ надійшло до судів цивільної юрисдикції, до адміністративної – майже 900 тис. Загальну роль також відіграє господарська юрисдикція до якої у зазначеному періоді надійшло більше 200 тис. справ і матеріалів.

Суди працюють в надскладних умовах фактично по всій території нашої країни в тому числі наближеній до лінії фронту і тільки у зовсім складних випадках ми змінюємо територіальну підсудність розгляду судових справ таких судів.

Якщо говорити в цілому, то українські суди розглядають справи, ухвалюють вироки та рішення, а це означає, що наша держава не втратила свої демократичні ознаки, а навпаки є прикладом сумлінного виконання кожним суддею своїх обов’язків та відданості верховенству права.

ІА "Інтерфакс-Україна"