Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
1 червня 2023 року Вища рада правосуддя призначила 16 членів нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів. 6 червня більшістю голосів членів Комісії головою ВККС обрано суддю Київського апеляційного суду Романа Ігнатова. За більше ніж 3,5 роки, коли ВККС не мала повноважного складу, в судовій владі накопичилась величезна кількість кадрових проблем.
Голова ВККС Роман Ігнатов в ексклюзивному інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» розповів про черговість процедур, пріоритети роботи Комісії, «вкиди» щодо начебто російського громадянства, полон та про те, від чого залежить авторитет судових рішень.
Бесіду вела Наталя Мамченко, «Судово-юридична газета»
На яких засадах планується будувати діяльність нового складу ВККС?
Насамперед діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має будуватися на засадах максимальної транспарентності, як внутрішньої, так і зовнішньої. Це те, чого від нас очікує суспільство. Зараз країна знаходиться в скрутному становищі — агресія проти нашої країни продовжується. Відтак, наша діяльність має відповідати суспільному запиту, який актуальний на даний час і в подальшому, а саме, запиту на відкриту, прозору та професійну роботу. На наші плечі покладена величезна відповідальність - члени Комісії мають докласти всіх зусиль для формування доброчесного та високопрофесійного суддівського корпусу.
Довелося чути думку, що чимала кількість членів нового складу ВККС дещо далекі від проблем правосуддя. Як Ви вважаєте?
Це дуже суб'єктивна думка. Членами ВККС не народжуються, так само як спортсмени не стають одразу чемпіонами. Є кваліфікаційні вимоги, яким людина відповідає. Далі відбувся конкурс на посади членів ВККС та розгляд відповідних рекомендацій Вищою радою правосуддя. Якщо члени ВРП вирішили, що той чи інший громадянин є достойним посісти посаду члена ВККС, то, значить, Вища рада правосуддя вважає його фаховим та здатним розібратись у проблемах і викликах, які стоять перед ВККС.
Троє членів нового складу ВККС зараз є військовослужбовцями (Олексій Омельян, Володимир Луганський, Ярослав Дух). Про ризик обрання військовослужбовців на ті чи інші посади в органах судової влади говорилось вже неодноразово, оскільки за законом вони не можуть поєднувати дві посади одночасно. Першою з цією проблемою зіткнулася Вища рада правосуддя, оскільки суддя та військовослужбовець Олена Ковбій досі не зарахована у штат Ради та лише час від часу бере участь у її засіданнях. А як ВККС буде виходити з такої ситуації?
Оскільки законодавче врегулювання цього питання наразі дійсно відсутнє, члени Комісії вирішили, що члени ВККС, які є військовослужбовцями, не будуть брати участі у засіданнях ВККС до моменту, коли зазначене питання буде або законодавчо врегульовано, або вони не будуть демобілізовані зі складу Збройних Сил. Це, на нашу думку, дозволить убезпечити рішення Комісії, а також конкурсні процедури, від ризику судових позовів. Відтак, до вирішення зазначеної проблеми, у засіданнях ВККС будуть брати участь лише 13 членів Комісії.
Які будуть пріоритети в діяльності нового складу ВККС? Які процедури будуть відновлені у першу чергу?
В порядку першочерговості, пріоритетність заходів планується визначити наступним чином:
завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, у яких вже давно сплив п'ятирічний термін повноважень, тобто так званих «п'ятирічок». Таких суддів, за нашими даними, на сьогодні нараховується 365.
завершення кваліфікаційного оцінювання всіх інших суддів, при цьому першочергово планується завершити кваліфікаційне оцінювання суддів з великих міст — з судів Києва, Одеси, Дніпра, Львова.
буде оголошено новий конкурс на посади суддів судів апеляційної інстанції, оскільки ситуація в апеляційних судах зараз критична. Наприклад, за штатом у судовій палаті Київського апеляційного суду з розгляду кримінальних справ повинно бути 75 суддів. Зараз суддів у зазначеній палаті менше 30, це не враховуючи той факт, що 12 з цих суддів розглядають апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів, постановлені під час досудового розслідування і які підлягають апеляційному оскарженню. Тобто, для розгляду кримінальних справ по суті у столичній апеляції залишається критично мала кількість суддів. Схожа картина в багатьох інших апеляційних судах.
відбір нових суддів для створеного замість Окружного адміністративного суду міста Києва Київського міського окружного адміністративного суду (КМОАС)
відбір суддів для ще одного адміністративного суду, створення якого передбачено Меморандумом між Україною та Міжнародним валютним фондом від 24 березня 2023 року. Згідно з текстом Меморандуму, цей суд буде розглядати адміністративні справи проти національних державних органів (НБУ, НАБУ, НАЗК тощо).
Деякі з цих процедур будуть відбуватись одночасно з іншими, деякі поступово.
Що буде з конкурсом на посади суддів апеляційних судів, оголошеним ще в серпні 2019 року?
Він буде скасований як такий, що фактично не почався. Буде оголошено новий конкурс, вже з урахуванням нових кадрових реалій в судах апеляційної інстанції.
Ви вважаєте, що у Меморандумі з МВФ мова йде не про КМОАС, а про зовсім інший суд, який буде розглядати справи виключно проти національних органів державної влади, а також таких структур, як НАБУ і НАЗК?
Якщо буквально читати текст Меморандуму, то вбачається, що КМОАС і згаданий в Меморандумі суд, це зовсім різні суди, з окремими доборами суддів. Створення такого суду також буде мати наслідком суттєві зміни в Кодексі адміністративного судочинства, з чітким визначенням підсудності. Втім, можливо, у подальшому це питання буде якось врегульовано державою і стане більш зрозуміло, скільки адміністративних судів буде існувати в країні, і скільки штатних посад суддів потрібно буде заповнити.
Як відомо, більше двох тисяч суддів не завершили обов'язкове кваліфікаційне оцінювання. Чи будуть, з урахуванням певного досвіду, змінені «правила гри», тобто процедура та методологія кваліфікаційного оцінювання суддів?
Перш за все, нам необхідно актуалізувати список суддів, які не завершили процедуру кваліфікаційного оцінювання. За останні 3,5 роки частина суддів, які не завершили оцінювання, могли звільнитися з посад, а ще частина суддів, ймовірно, звільниться після того, як процедура кваліфікаційного оцінювання буде відновлена. Відтак, Комісія повинна розуміти обсяг роботи, якій вона повинна виконати.
Щодо «правил гри» зазначу наступне. Ніяких суттєвих змін до порядку та методології оцінювання внесено не буде. За якою процедурою судді у свій час почали кваліфікаційне оцінювання, за такою процедурою вони мають його закінчувати. Звісно, якщо раптом не будуть прийняті якісь зміни до профільного законодавства.
А як щодо добору на посади суддів місцевих судів 2017 року?
Оскільки ВККС не мала повноважного складу більше 3,5 років, перш за все, ми плануємо актуалізувати список учасників добору на посади суддів, щоб взагалі зрозуміти, скільки в нас реально зараз є кандидатів на посади суддів. Час йде, а відтак не виключено, що деякі з кандидатів на посади суддів вже змінили свої життєві та професійні плани.
А як планується вирішити проблему сотень не перевірених практичних робіт кандидатів на посади суддів з числа адвокатів, прокурорів, представників інших юридичних професій?
Це є великою проблемою. Поки що у нас немає чіткої відповіді на це запитання. Можливо, для перевірки практичних робіт буде залучатися Національна школа суддів. Члени ВККС, на жаль, фізично не зможуть здійснити відповідну перевірку практичних робіт з огляду на масштаб роботи. До того ж, у подальшому виникне необхідність перевірки практичних робіт не тільки кандидатів на посади суддів, але й учасників конкурсу на посади суддів апеляційних судів тощо.
Як буде вирішуватися проблема заповнення наявних вакансій в судах? Хто буде мати своєрідний пріоритет, судді, які вже тривалий час хочуть перевестись в суди тієї ж інстанції та спеціалізації в інших містах чи кандидати на посади суддів, як було у 2019 році?
Думаю, що на цей раз пріоритет буде у суддів. Саме судді будуть мати першочергове право на заповнення наявних вакансій. Питання з переведенням суддів, яке не вирішувалося роками, потрібно нарешті вирішити.
Як Ви плануєте будувати відносини з Громадською радою доброчесності (ГРД), з огляду на вже традиційно непрості відносини між громадськістю та ВККС?
З Громадською радою доброчесності має бути тісна співпраця. Іншого не може бути. Ми не повинні конфліктувати. Ми не суперники, ми однодумці. У ГРД та ВККС єдина мета — створення доброчесного та високопрофесійного суддівського корпусу.
Як Ви ставитесь до ідеї законодавчого встановлення певних кваліфікаційних вимог до членів ГРД?
Ідея в цілому не погана. Особисто мені б хотілося, щоб членами ГРД були дійсно фахові громадяни, з великим досвідом не тільки громадської, але й юридичної діяльності. Але ВККС, як відомо, не може впливати на призначення членів ГРД, які призначаються зборами представників громадських об’єднань. Відтак, ми можемо лише висловити свої побажання щодо майбутнього професійного складу Ради доброчесності.
Коли планується формування нового складу ГРД?
Думаю, що у найближчий час буде відповідне оголошення Комісії.
В якому стані прямо зараз знаходиться Секретаріат ВККС? Була інформація, що є суттєві проблеми з фінансуванням та матеріально-технічним забезпеченням Комісії.
Фінансові та матеріально-технічні проблеми у Секретаріаті Комісії величезні. Майже вся офісна техніка — комп'ютери, ноутбуки, сервери тощо вже застарілі або на грані вичерпання свого ресурсу. Є суттєві проблеми з оплатою праці працівників Секретаріату. Фактично, працівники Секретаріату ВККС отримують лише базові оклади без премій, інших надбавок. З огляду на те, що Комісія не працювала дуже тривалий час, всі останні роки вона фактично була своєрідним фінансовим донором, за рахунок якого намагались вирішувати фінансові проблеми судової влади, зокрема, фінансування апаратів судів. У підсумку, зарплати у Секретаріаті ВККС стали такими, що важко знайти фахівців з питань IT та кібербезпеки. Також слід розуміти, що розпорядником коштів для ВККС є Державна судова адміністрація. Це створює для нас окремі труднощі, оскільки у ДСА є свої фінансові пріоритети. Тобто, саме ДСА вирішує, в якому обсязі, коли та як фінансувати діяльність ВККС.
До речі, чи правда, що члени ВККС з числа суддів та з числа представників інших юридичних професій будуть отримувати різну зарплатню?
Наразі так. І це також є нагальною проблемою, оскільки статус у всіх членів ВККС однаковий, обсяг роботи всі члени ВККС виконують однаковий, але заробітна плата членів ВККС з числа представників інших юридичних спеціальностей чомусь буде суттєво меншою. Такого бути не повинно, і вирішення цього питання є в пріоритеті.
Проблема ДСА існує в судовій владі дуже давно. Однак вирішити її ще нікому не вдалося...
Фактично ДСА виконує роль виконавчого органу для судової влади. Слід визнати, що функції та повноваження ДСА вже давно необхідно переглянути. У країнах ЄС, наприклад, аналогічних органів в судовій владі, які мають настільки великий вплив на саму ж судову владу, немає. В тих країнах, де подібні органи були, їх повноваження, як і доцільність існування в цілому, вже переглянуті.
Що планується зробити для вирішення фінансових та матеріальних проблем ВККС?
Цю проблему ми будемо вирішувати спільними зусиллями разом з Вищою радою правосуддя та Комітетом Верховної Ради з питань правової політики. Відповідна комунікація вже є.
Нещодавно у соціальних мережах та публікаціях деяких ЗМІ з'явились повідомлення, що у Вас може бути російське громадянство, з огляду на те, що в 1995-1996 роках Ви працювали в органах прокуратури РФ. Що можете сказати з цього приводу?
Можу чітко зазначити — ніякого громадянства РФ у мене немає і ніколи не було. Щоб зрозуміти контекст цієї ситуації, слід детально зануритись у ті часи — початок та середину 1990-х років.
У липні 1991 року я поступив до Саратовського юридичного інституту на судово-прокурорський факультет, де готували майбутніх суддів та прокурорів. Це спеціалізований вищий юридичний навчальний заклад, яких на весь тодішній СРСР було всього чотири. Вчився я там на денному відділенні до 1995 року. Восени 1995 року склав державні іспити. У цей час я мав лише паспорт громадянина СРСР, який отримав у 16 років, в якому після розпаду СРСР була відсутня вклейка на звороті паспорта про вступ у громадянство росії, як тоді робили в рф, або штамп на звороті паспорту, як тоді робили в Україні: «громадянин України».
За час навчання у Саратовському юридичному інституті, в подальшому перейменованому на Саратовську державну академію права, з питань вступу до громадянства рф я ніколи не звертався, у громадянстві рф не перебував, що в подальшому було підтверджено відповідним документом міграційної служби рф, коли я повертався до Луганська у квітні 1996 року, і який я пред’являв при отриманні громадянства України у липні 1996 року, і в подальшому при прийомі на роботу в органи прокуратури України.
У 1995 році в Саратовській юридичний інститут, згідно з тогочасною практикою, приїхали представники з прокуратур різних регіонів РФ для відбору випускників. Мною зацікавились представники прокуратури Республіки Карелія, які запропонували мені пройти спеціалізовану практику в прокуратурі міста Петрозаводськ, з перспективою подальшої роботи у зазначеній прокуратурі. Я погодився на цю пропозицію. Слід зазначити, що в той час, після розпаду СРСР в органи прокуратури, принаймні східного регіону, в 1995 році набирали випускників Харківської юридичної академії. Окрім того, коли я почав цікавитися наявністю вакансій, мені запропонували місце слідчого прокуратури Краснодонського району з проживанням у робочому гуртожитку, хоча я мав квартиру у Луганську і не претендував на житло.
Таким чином, я опинився у Петрозаводську. Загалом всього близько восьми місяців я проходив практику і працював на посаді старшого слідчого в прокуратурі міста Петрозаводська.
Громадянства РФ Ви в цей час також не отримували?
Ні. У мене, як і раніше, був лише паспорт громадянина СРСР, без жодних відміток про отримання громадянства будь-якої країни, колишньої республіки СРСР. Ніхто у прокуратурі міста Петрозаводська на той час не вимагав від мене негайно вклеювати відповідний вкладиш до паспорту СРСР про вступ до громадянства рф. Можливо, також зіграли свою роль зовсім інші взаємовідносини, які існували на той час між Україною та рф.
Спочатку у мене була за нормами чинного на той час законодавства прописка у місті Саратові до 31.12.1995 року, а почав я працювати вже на посаді старшого слідчого прокуратури міста Петрозаводська з 01.11.1995 року і відразу прописався у відомчому гуртожитку від прокуратури міста Петрозаводська.
Окрім того, алгоритм отримання мною громадянства України засвідчений у копії Ф.1, яка є документом, який посвідчує порядок отримання громадянства держави, яку я пред’являю для ознайомлення.
У Ф.1 чітко зазначено: «Громадянство України підтверджено у липні 1996 року». У відповідній графі Ф.1 вказано наступне: «В громадянстві інших країн, колишніх республік СРСР тощо, не перебував».
Окрім того, питання можливого перебування у громадянстві рф в подальшому неодноразово перевірялося при зайнятті посад в органах прокуратури України, а саме, коли мене перевели до прокуратури Луганської області на посаду прокурора відділу по нагляду за досудовим розслідуванням та оперативно-розшукової діяльності в органах внутрішніх справ, а потім призначили на посаду заступника прокурора міста Брянки Луганської області. Також це питання перевірялося при призначенні мене Вищою радою юстиції на посаду судді вперше у 2003 році.
До ВРЮ, окрім інших обов’язкових документів, я надав цей офіційний лист, виданий мені на підставі моєї заяви, від міграційної служби рф у місті Петрозаводську, коли я повертався додому, наступного змісту: «За час перебування на території рф Ігнатов Роман Миколайович, число, місяць, рік народження, уродженець міста Луганська, з питань громадянства рф не звертався, в громадянстві рф не перебував», підпис, гербова печатка.
До речі, коли я збирав документи як кандидат до ВККС України, з’ясував, що частина документів, які не були обов’язковими для надання при призначенні на посаду судді у 2003 році, у подальшому були передані до ДСА України. Відповідно, я зробив запит до ДСА із викладенням обставин щодо мети отримання даного документу чи його копії. Втім, на мій запит отримав відповідь за підписом голови ДСА України, що документи про призначення на посаду суддів вперше за 2003-2004 роки з невідомих причин знищені. Ось даний запит і відповідь Голови ДСА (усі згадані документи голова ВККС продемонстрував під час інтерв’ю – прим. ред.). Хоча, за правилами архівної справи, такі важливі документи ДСА мала б зберігати.
У 1996 році Ви вирішили повернутись в Україну...
Саме так. Справа у тому, що на той час суттєво погіршився стан здоров'я мого батька, який хворів на важку хворобу і був інвалідом 2 групи безстроково. Мати попросила мене повернутись до Луганська, оскільки їй самій було досить важко, а у своїх батьків я один. Я виконав прохання матері. Після цього я відразу ж отримав паспорт громадянина України. Отримав громадянство України я відповідно до чинної на той час редакції Закону України «Про громадянство» від 1991 року, як особа, яка народилася у місті Луганську, і після розпаду СРСР не отримала громадянство іншої держави – колишньої республіки СРСР, і у якої, у моєму випадку, батьки були громадянами України, тобто, за правом ґрунту та правом крові.
Як склалися Ваша подальша кар'єра?
В Луганську я працював спочатку юрисконсультом відділення Ощадбанку, з липня 1996 року – слідчим прокуратури Ленінського району міста Луганська. Згодом старшим слідчим прокуратури Станично-Луганського району Луганської області. В подальшому переведений на посаду прокурора відділу по нагляду за досудовим розслідуванням та оперативно- розшукової діяльності в органах внутрішніх справ та податкової міліції, після чого призначений на посаду заступника прокурора міста Брянки.
У листопаді 2003 року Указом Президента України призначений на посаду судді Краснолуцького міського суду Луганської області строком на п’ять років. Таким чином, за часи роботи в прокуратурі України та майже за двадцять років кар'єри судді, мене неодноразово та прискіпливо перевіряли, особливо після подій 2014 року, коли Луганськ був захоплений, і судді, які працювали в Апеляційному суді Луганської області, переводились в інші апеляційні суди. Обставини, пов'язані з набуттям мною громадянства України у 1996 році, прискіпливо досліджувалися як Конкурсною комісією з добору членів ВККС, так і Вищою радою правосуддя. Ніяких запитань чи зауважень у зв'язку з цим до мене не виникло.
У листопаді 2014 роки у Луганську Вас затримали представники незаконних збройних формувань. Як так сталося?
Указом Президента України від 6 листопада 2014 року я був переведений з Апеляційного суду Луганської області до Апеляційного суду міста Києва. Моя старенька мама, 1934 року народження, залишалася у Луганську, оскільки ми з родиною, спочатку виїжджали «у нікуди». Мама відмовилася з нами їхати і залишалася в нашій квартирі, яку вона мені подарувала ще у 1995 році і де вона була зареєстрована.
Я розумів, що коли фактично приступлю до виконання обов’язків судді Апеляційного суду міста Києва, більше маму я не побачу. На жаль, так і сталося.
10 листопада 2014 зранку я поїхав до Луганська, враховуючи, що жодних заборон або обмежень на той час не існувало. Метою поїздки було привезти мамі гроші та ліки. В полон мене захопили біля будівлі Апеляційного суду Луганської області. Затримали бойовики незаконного збройного формування, які були в камуфляжній формі з червоним шевроном, на середині якого зображена літера «К».
Затримали мене саме як суддю України. Дослівно пролунало: «Суддя з того боку».
Спочатку мене, разом з моїм колегою, тримали у камері з раніше судимими особами, потім нас роз’єднали. Мене неодноразово допитували, спочатку в Ленінському РВ УМВС України у Луганській області, а потім у так званій військовій комендатурі, куди нас перевезли. Всі так звані допити зводилися до пропозицій переходити на їх бік з пропонуванням посад у так званих правоохоронних органах, враховуючи мій досвід.
У військовій комендатурі, куди нас згодом перевезли, у присутності колеги я мав розмову, як я зрозумів, з представником ГУР МО росії, який запитав: «Хто з вас Ігнатов?». На камуфляжній формі у нього був шеврон з прапором рф і надпис: «збройні сили росії». Всі так звані бесіди, в тому числі з представником МО росії зводилися до одного – пропозиції переходити на їх бік з пропонуванням різних посад.
Після моїх категоричних відмов, у Ленінському РВ УМВС України у Луганській області, вони зімітували мій розстріл, для чого виводили мене у двір райвідділу міліції. Потім повезли мене до квартири, де знаходилась моя старенька мама, і проводили обшук у присутності мами, піддавали моральному катуванню. У так званій військовій комендатурі, у присутності мого колеги на запитання представника МО росії з пропозицією, як він сказав: «чому я не хочу служити «батьківщині», я категорично йому відповів, що з тавром зрадника я жити не збираюсь.
Пізніше мені стало відомо, що нашому звільненню ми маємо дякувати моїй сусідці по під’їзду нашого будинку у Луганську, яка є лікарем-стоматологом, кандидатом медичних наук, яку просила моя дружина про наше звільнення, і яка, у свою чергу, добре знала певних осіб, які очолили так звану «лнр», тому що у мирні часи лікувала їх. Після цього мій тесть відразу ж вивіз нас на територію, контрольовану українською владою. Я не встиг навіть попрощатися з матір'ю. Більше до Луганську я не повертався.
В чому, на Ваш погляд, полягають проблеми судових реформ в Україні?
Судова реформа, в тому чи іншому її варіанті, це найбільш тривала реформа в історії України. Я нагадаю, що перша Концепція судової реформи в Україні була затверджена ще постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року. Цікаво, що в багатьох нюансах вона перекликається з нашим сучасним станом речей в судовій владі. Тобто, судова реформа, яка фактично розпочалась більше тридцяти років тому, продовжується й зараз. Це говорить про те, що, на жаль, жодна судова реформа в Україні повністю не досягала поставлених цілей. Також, слід розуміти, що судова влада завжди є найменш захищеною, ніж виконавча та законодавча гілки влади, які мають потужні важелі впливу, ресурси та формують бюджет так, як їм потрібно.
У судової влади фактично є тільки авторитет її рішень. Ще відомий американський політичний діяч та один з засновників США Олександр Гамільтон у XVIII сторіччі звернув увагу, що авторитет судових рішень в країні напряму залежить від якості законів держави. Якщо до якості закону є питання, то це також позначиться і на якості судових рішень. Як відомо з основоположних документів Ради Європи, закони повинні бути чіткими, зрозумілими та передбачуваними. Передбачуваність — це обізнаність громадян в законах власної держави та розуміння наслідків порушення законів. Відтак, на питання, що не так з нашою судовою реформою, слід відповісти у контексті наявних проблем держави, в тому числі у сфері якості законодавства.
З огляду на останні події у Верховному Суді, як Ви вважаєте, чи справляється зі своїми обов'язками Велика Палата Верховного Суду?
Головним завданням Великої Палати Верховного Суду є забезпечення сталої та єдиної судової практики. На жаль, Велика Палата неодноразово відходила від власних правових позицій. На практиці це означає, що судді, наприклад, апеляційної інстанції, беруть те чи інше рішення Великої Палати за взірець та відповідно з ним напрацьовують судову практику. Раптом, судова практика Великої Палати змінюється, і апеляційні суди також починають переглядати свою попередню практику і відходити вже від власних рішень. На мій погляд, такий стан речей неприпустимий.
Як Ви особисто ставитесь до ідеї взяти все краще в ЄС чи США, включно з законодавством? Тобто перейняти за кордоном певні закони та практики і застосувати їх в Україні.
Як писав ще у XVIII сторіччі Жан-Жак Руссо, мудрий законодавець починає не з прийняття законів, а з вивчення придатності цього закону для даного суспільства. Коли закон є придатним для того чи іншого суспільства, він виконує свою функцію — регулює правовідносини в державі та суспільстві. Якщо, наприклад, ми перепишемо нашу Конституцію на зразок Конституції США, то все ж є великі сумніви, що ми станемо такою ж країною, як Сполучені Штати Америки. У різних країн та народів різна історія, ментальність, традиції. Можна багато казати про країни НАТО та ЄС, однак очевидним є той факт, що попри всі інтеграційні процеси, різниця між країнами, які входять в ці об'єднання, часто є величезною. Відомо, що такі країни як Румунія, Болгарія, Албанія, яка прагне бути членом ЄС та навіть сусідня з нами Польща, мають свої погляди на певні речі і не планують відмовлятись від багатьох своїх традицій.
Автори: В’ячеслав Хрипун, Наталя Мамченко
Джерело фото: https://sud.ua/
