Справи про банкрутство виділяють як одну з категорій судових справ, на розгляд яких суттєво вплинула нова фаза війни, розв’язаної російською федерацією. З якими труднощами зіштовхнулись учасники судових процесів та як на них реагують суди, як розвивається інститут банкрутства фізичних осіб, які зміни потребує законодавство про банкрутство в період воєнного стану — ці та інші важливі питання щодо процедур банкрутства висвітлив в інтерв’ю для «Юридичної практики» секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський.

— Олеже Вікторовичу, як війна вплинула на розгляд господарськими судами справ про банкрутство? З якими труднощами сьогодні зіштовхнулися суди в цій категорії справ?

— Проведення бойових дій на території України прямо вплинуло як на здійснення проваджень у справах про банкрутство в цілому, так і на гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на публічний розгляд справи впродовж розумного строку.

Насамперед хочу зазначити, що Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заборонено припинення повноважень органів державної влади в умовах воєнного стану, зокрема й судів. Тобто суди в цей період повинні виконувати свої повноваження.

Інше питання — наявність фізичної можливості в судів здійснювати правосуддя на територіях, де йдуть бойові дії, чи на тимчасово окупованих територіях. У зв’язку з цим за відсутності повноважень у Вищої ради правосуддя в той період Голові Верховного Суду були надані повноваження щодо зміни територіальної підсудності розгляду справ. У 2022 році змінювалась територіальна підсудність судових справ господарських судів Сумської, Чернігівської, Миколаївської та Херсонської областей. Що стосується останнього, то й дотепер справи, підсудні Господарському суду Херсонської області, розглядає Господарський суд Одеської області.

Попри це, уникнути всіх проблем неможливо. Зокрема, суди зіштовхнулись із неможливістю вчасно повідомляти та викликати сторони в судове засідання. Конверти з відповідними повідомленнями просто поверталися поштовим оператором назад. І в цих випадках суди використовують всі доступні нам способи надсилання повідомлень, зокрема використовуючи підсистему «Електронний суд», розміщуючи повідомлення для учасників судових справ на своїх офіційних вебсайтах.

— Які основні проблеми виникають у процесі банкрутства компаній з тимчасово окупованих територій чи тих, майно яких розміщено на цих територіях? Як на них реагують суди та безпосередньо Верховний Суд?

— Однією з проблем є доступ до боржників та їх кредиторів, які перебувають на окупованій території. Також є проблема у фіксації фактичного стану майна боржника, що перешкоджає здійсненню на окупованій території будь-яких заходів та процедур щодо нього.

У практиці наявні випадки, коли боржник зареєстрований в ЄДРПО України, однак його майно, розташоване на окупованій території, було вилучено (експропрійовано) та зареєстровано на третіх осіб за законодавством держави-окупанта.

Що стосується питання розгляду справ про банкрутство, то певний досвід був напрацьований судами під час пандемії COVID-19, коли ми зіткнулися з проблемами фізичної неможливості учасників дістатися до судової установи чи взяти участь у засіданні. Але за масштабами нинішня ситуація є складнішою, оскільки в багатьох справах відсутня комунікація — не у всіх є доступ до інтернету, зв’язку, наявні проблеми з енергопостачанням.

Слід зазначити, що в парламенті зареєстровано законопроєкт № 8231 про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства в період воєнного стану. Зокрема, ним пропонується встановити заборону на відкриття проваджень у справах про банкрутство за вимогами кредиторів, які виникли після 24 лютого 2022 року. Це такий собі мораторій. Але запровадження мораторію загалом зазнає критики, оскільки під нього підлаштовуються недобросовісні боржники, які зловживають своїми процесуальними правами. Про це свідчить досвід запровадження мораторію під час пандемії COVID-19.

— Чому мораторій критикують?

— Загалом мораторій — це відстрочення виконання зобов’язань або заборона на вчинення  певних дій. Але діяльність кредиторів, особливо в економічній сфері, — це систематичний процес, і зупинення будь-яких ланцюгів впливає на нього відповідним чином. Адже той, хто має отримати кошти, своєю чергою, повинен віддати їх іншому. Якщо такому кредитору не заплатили, то він завтра може стати боржником для іншого свого контрагента і фактично опинитися в черзі на банкрутство.

Звісно, в такий важкий період боржник справді не може виконати свої зобов’язання. Однак, боржнику необхідно розуміти, що мораторій — це не прощення боргу.

— Чи змінилися строки розгляду справ про банкрутство?

— Безумовно, всі процедури мають строки. Але оскільки під час воєнного стану ми маємо проблеми з повідомленням сторін та намагаємося не вирішувати справи без них, відповідно, їх розгляд відкладається і це впливає на тривалість розгляду справ.

Проте в цілому це не повинно впливати на ефективність процедур банкрутства, тому перед судами стоїть завдання дотримуватися розумних строків.

Загалом у Кодексі України з процедур банкрутства (КУзПБ) простежується намагання закласти динаміку максимально швидкого вирішення питань боргових зобов’язань. Щоб ці процедури швидше проходили та кредитори, відповідно, отримували задоволення своїх вимог. У Касаційному господарському суді були випадки тривалих процедур, наприклад, розпорядження майном, і в таких справах, коли законом встановлена заборона на застосування інших процедур банкрутства, касаційний суд вказував на невиправдану тривалість процедури і закривав провадження.

Також слід зауважити, що КУзПБ практично закріпив концепцію концентрації судових справ у справі про банкрутство. Вона передбачає, що всі справи, де стороною є боржник, повинні розглядатися в межах справи про банкрутство, щоб уникнути тривалості розгляду та різних правових конфліктів. Тобто в одній справі мають розглядаються боргові зобов’язання, трудові спори, а також, відповідно до правової позиції Великої Палати ВС і податкові спори, зокрема, щодо податкових повідомлень-рішень прийнятих щодо боржника.

Звісно, такий підхід впливає і на строки розгляду справ, і на навантаження на суддів. Адже всі спірні вимоги з моменту відкриття справи про банкрутство розглядаються саме в межах процедури банкрутства і таку справу розглядає один суддя. Тож він, не зважаючи на власну спеціалізацію, повинен бути обізнаним із чинною судовою практикою щодо застосування податкового законодавства, трудового, земельного, корпоративного тощо.

— Тобто виходить такий собі універсальний суддя?

— Саме так.

— Скільки таких суддів сьогодні налічує судова система?

— Станом на січень 2023 року в місцевих господарських судах працюють 142 судді, які спеціалізуються на розгляді справ про банкрутство. В апеляційних господарських судах — 65 суддів, у Касаційному господарському суді — 9 суддів.

Певна річ, у зв’язку з війною кількість справ про банкрутство зменшилася, але не настільки суттєво, щоб сказати, що навантаження сильно знизилось.

— Можете уточнити приблизно?

— Якщо коротко, то десь на 30%. Але, наприклад, кількість справ про банкрутство фізичних осіб, навпаки, збільшується. І я передбачаю, що після завершення війни виникне дуже багато питань, які потрібно буде врегульовувати саме через процедури банкрутства.

— Для України інститут банкрутства фізичних осіб є відносно новим, але наші суди вже сформували певні позиції. На що варто звернути увагу?

— Дійсно, це зовсім новий інститут для України. І коли він запрацював, то за кількістю справ і їх наповненням ми зрозуміли, що його впровадження було цілком виправданим і, можливо, треба було це зробити ще раніше.

Статистика за 2022 рік, яка, звісно, має свої похибки порівняно зі звичайним періодом, показує, що навіть у цей час кількість звернень юридичних і фізичних осіб щодо банкрутства починає вирівнюватися.

Тобто кількість справ про банкрутство фізичних осіб динамічно зростає. Насамперед такі справи зумовлені банківською кризою 2007—2008 років. Тоді відбувалося активне кредитування в іноземній валюті фізичних осіб, і цей шлейф боргів досі тягнеться. Багато людей відчувають тягар такої заборгованості.

— Тобто є вже певна практика, і суди проаналізували, чи досконала процедура банкрутства фізичних осіб. Чи потребує вона певних змін?

— Більше питань виникає до якості нормативного законодавства. Це нова сфера відносин, і законодавець рамково їх врегулював. Та саме судова практика показує, які питання не врегульовано. Ці прогалини суди на чолі з Верховним Судом намагаються врегульовувати шляхом застосування норм права. Уже є низка позицій Верховного Суду, в постановах якого викладено висновки, що стосуються процедури банкрутства фізичних осіб.

Наприклад, у процедурі банкрутства поняття сім’ї боржника набуло нового визначення порівняно з антикорупційним чи сімейним законодавством. Зокрема, сформовано судову позицію, що до складу сім’ї боржника необхідно включати також дорослих дітей, які не проживають разом із ним. Сама суть банкрутства фізичних осіб передбачає добросовісність боржника, який повинен показати всі свої активи на момент звернення із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Оскільки фактично завданням цього процесу є звільнення боржника від боргів, то добросовісний боржник повинен показати свій майновий стан та інших членів сім’ї. Вони не відповідають за зобов’язаннями боржника, але в декларації він має вказати ці дані. Зокрема, це необхідно для перевірки ймовірного зменшення активів боржника за рахунок передання їх близьким людям, а саме — членам сім’ї, тобто для уникнення приховування майна боржника перед банкрутством.

— Але є життєві моменти, коли члени сім’ї не спілкуються, і в таких ситуаціях боржник не може показати майновий стан членів сім’ї, які з ним не проживають…

— Авжеж, є й такі стосунки. У кожному конкретному випадку суд повинен встановити цю особливість відносин. Наразі Верховний Суд окреслив загальні контури, де можливі зловживання.

Якщо в кожному випадку боржник буде розповідати, що дорослі діти не надають відповідної інформації через погані стосунки з ним, то ми вийдемо і на з’ясування цих питань. Коли боржник хоче реалізувати своє право, я думаю, він знайде можливість домовитися або надати інформацію з офіційних джерел. Такі випадки будуть, але вони не будуть системними й небезпечними для правового регулювання.

— Чи виправдала себе ідея застосування процесуальних фільтрів?

— Дійсно, під час останнього реформування процесуального законодавства законодавець намагався досягнути того, щоб Верховний Суд, як суд права, розглядав виключно проблемні питання. Тому і були створені процесуальні фільтри, зокрема й у справах про банкрутство. Тож до ВС доходить лише частина справ, які, з погляду законодавця, ми можемо розглянути за ключовими питаннями. Це відкриття провадження у справі про банкрутство, кредиторські вимоги, закриття провадження тощо. Але є дуже багато інших питань, в яких Верховний Суд не виконує функцію забезпечення єдності судової практики через неможливість їх розгляду. Наприклад, це питання відсторонення арбітражного керуючого. Воно вирішується на рівні апеляційного суду. Але виходить так, що один апеляційний округ має одну практику, а в іншому окрузі буде, відповідно, інша практика.

Запровадження процесуальних фільтрів мало на меті забезпечити більше часу Верховному Суду для вирішення виключних проблем у правозастосуванні. Але сьогодні таких проблем надто багато, і виділити, які з них є малозначними, а які — ні, дуже складно. Проте сторони очікують, що Верховний Суд поставить останню крапку в їх вирішенні. Тож маємо певний дисбаланс: ми не можемо дати відповідь на всі питання, оскільки не всі вони підлягають вирішенню Верховним Судом.

— Як ви ставитеся до законодавчої ініціативи щодо скасування Господарського кодексу України? Воно вплине на практику розгляду справ про банкрутство?

— Питання надзвичайно складне. Насамперед тим, що не лише в академічних колах нарощується масив аргументів. Це законодавство регулює відносини починаючи з 2004 року. Тож така законодавча ініціатива вимагає аналізу не лише позицій науковців, а й застережень і прогнозів тих, хто його застосовує в практичній діяльності, зокрема суб’єктів господарювання. Такі застереження озвучувалися учасниками круглого столу «Зміни в правовому регулюванні економічних відносин: перспективи та ризики», який відбувся 6 березня 2023 року у Верховному Суді.

Зокрема, відповідно до законопроєкту № 6013 на товариства покладена основна організаційна роль формування суб’єктів господарювання. Але, як показали виступи на цьому заході та публікації в ЗМІ, загрози  існують і вони вагомі. На мою думку, їх необхідно врахувати. Не варто під час воєнного стану реалізовувати заходи, передбачені законопроєктом. Необхідно перейти від академічної аналітики та дискусії до того, про що свідчать практика і висновки представників бізнесу, професійної спільноти та галузей економіки.

Якщо дивитися глибше, то це не просто упорядкування системи юридичних осіб та зміна їх організаційного статусу, а суттєва трансформація відносин власності усіх форм. Скажімо, фермерські господарства через певний час повинні бути перетворені на товариства, і виникає питання, як члени сім’ї, що формують фермерське господарство, визначатимуть частки кожного.

Що стосується процедур банкрутства, то Господарський кодекс містить декілька засадничих норм. Тож він є певним каркасом законодавства для економічної системи.

— Чи потрібно вносити зміни в КУзПБ для адаптації банкрутних процедур під час війни та в післявоєнний період? Які саме?

— Я вже зазначав, що на розгляді Верховної Ради є декілька законопроєктів щодо адаптації різних аспектів банкрутства. Зокрема, стосовно питань зупинення провадження про банкрутство, повідомлення осіб, які перебувають на непідконтрольних територіях України або в зоні проведення бойових дій, дистанційного розгляду таких процедур. Але ці всі законодавчі ініціативи наразі не сформовано в єдиний масив і не розглянуто.

Необхідно розуміти, що ключовим питанням є захист інтересів учасників справи про банкрутство. Треба зважати на те, чи можна це зробити в законодавчий спосіб, який вже існує. Якщо ні, то слід надавати пільги — застосовувати мораторій чи процедури спрощеного повідомлення, дистанційного розгляду. Але наразі ми дещо адаптувалися до наявної ситуації, вже були здійснені певні кроки.

— Окрім цього, на що ще варто звернути увагу законодавцю та виконавчій владі?

— У березні 2022 року прийнято Закон України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності російської федерації та її резидентів», постанову Кабінету Міністрів України № 127 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією». Зокрема, постановою запроваджено мораторій на виконання в примусовому порядку будь-яких грошових зобов’язань щодо рф та її резидентів, юридичних осіб, які створено за законодавством рф, та юридичних осіб, які створено за законодавством України, проте кінцевими бенефіціарними власниками яких є суб’єкти з російської федерації.

Зараз постає питання, як це законодавче поле має бути реалізовано крізь призму конкретних судових справ. Зокрема, у сфері банкрутства ми спостерігаємо надходження проваджень, в яких боржник є резидентом України, а його кредитор — резидент рф.

Тож частково питання вирішено, але залишається, на наш погляд, невирішеним питання долі боргів. Маю на увазі, що до активів можна віднести і грошові вимоги.

В одній зі справ суб’єкт з рф заявив кредиторські вимоги до боржника — суб’єкта економічної діяльності України. Процедура банкрутства полягає в тому, щоби продати майно боржника і направити одержані від реалізації кошти на погашення вимог кредиторів, зокрема й кредитора з росії. Згідно з урядовою постановою виконання таких вимог заборонено (мораторій). Суди залишають  зазначені вимоги без розгляду. Врешті, оскільки банкрутство є динамічною процедурою, завершується, зокрема погашенням вимог кредиторів, то кредитор з рф нічого не отримає, а борг і право вимоги “обнуляються”, тож відповідний актив зникає.

Але такі вимоги є активом, який може бути зарахований в інтересах України до державного бюджету. Це судова аналітика, але на її основі має бути сформована законодавча аналітика.

По суті, це компетенція законодавця. А Верховний Суд переглядає лише такі справи на предмет того, чи правильно суди першої та апеляційної інстанцій залишили ці вимоги без розгляду з посиланням на мораторій.

Джерело фото: https://pravo.ua/

Бесіду вів Анатолій Гвоздецький

«Юридична практика»