Наскільки ефективно працюють суди в умовах війни, яка ситуація з правосуддям на окупованих територіях та в зоні активних бойових дій, чи прийде Україна до дистанційного розгляду судових справ на постійній основі, а також яка робота ведеться на міжнародній арені, щодо консолідації суддівської спільноти в підтримці України — про функціонування судової система під час війни «Юридичній практиці» розповів Всеволод Князєв, Голова Верховного Суду.

«Не можна сказати, що десь в Україні є абсолютно безпечне місце, але суди продовжують працювати в режимі, максимально наближеному до штатного»

— Повномасштабна війна триває вже чотири місяці. Як переживає її судова система? Наскільки ефективно працюють суди та які основні виклики постали перед судовою системою?

— Важко було уявити, що в Україну прийде повномасштабна війна. На цей випадок чітких алгоритмів дій суддів, працівників апаратів, голів судів не було.

Нині ж напрацьовано певний механізм, але маємо визнати, що кожен суд, кожен регіон перебуває в неоднакових умовах: це залежить від стану справ на фронті, від обстрілів міст і сіл, від гуманітарної ситуації в тому чи іншому населеному пункті. Варіацій розвитку подій безліч, і, відповідно, суди працюють по-різному.

Зрозуміло, що найгірше становище в судах, розташованих на тимчасово непідконтрольних територіях. Такі суди не працюють, підсудність їхніх справ змінено, є проблема з переміщенням суддів та працівників апаратів. Частина суддів змогли виїхати з окупованих територій, інші не можуть цього зробити й досі. Наприклад, ми знаємо, що і в Луганській, і в Херсонській, і в Донецькій областях немає офіційних гуманітарних коридорів. Тому судді та працівники апаратів просто бояться виїжджати.

Треба також пам’ятати, що судді, зокрема, Донеччини й Луганщини протягом 2015–2021 років розглядали десятки справ і виносили вироки щодо сепаратистів із так званих ЛНР та ДНР, щодо російських окупантів. На сьогодні ці судді побоюються за своє життя і за життя своїх близьких, адже зрозуміло, що вони можуть зазнати переслідувань.

На жаль, є випадки, коли суддів затримують, поміщають до тюрм так званих ЛНР та ДНР, інкримінуючи ухвалення нібито «незаконних вироків» щодо сепаратистів.

Однак за нашою ініціативою цих суддів зараз включено до списків обміну з окупантами. І я сподіваюся, що найближчим часом цей обмін відбудеться.

— Яка ситуація з правосуддям у регіонах, де ведуться активні бойові дії?

— Усе дуже непросто. Деякі суди розташовані в районах, які перебувають під постійними обстрілами. Але навіть там судді намагаються здійснювати правосуддя.

І хоча наразі немає законодавчого регулювання питання дистанційного розгляду справ, але де-факто деякі судді розглядають справи поза приміщеннями тих судів, біля яких ведуться майже цілодобові обстріли.

Зрозуміло, що це може не зовсім відповідати процесуальному законодавству, але війна є тією надзвичайною ситуацією, що примусила наших суддів працювати по-іншому, знаходячи вихід із цього становища в таких складних умовах.

Щодо судів, розташованих на підконтрольній території, зазначу, що ракетні обстріли відбуваються в усіх регіонах України. Тому не можна сказати, що десь в Україні є абсолютно безпечне місце, але суди продовжують працювати в режимі, максимально наближеному до штатного.

Ускладнюють роботу судів повітряні тривоги, коли і судді, і працівники апаратів, і учасники процесу мають іти до сховищ. Оскільки тривоги часто тривають не одну годину, це значно ускладнює розгляд справ у відкритих судових засіданнях.

Загальною проблемою є також неявка учасників судового процесу в судові засідання. Ми розуміємо, що частина з них поїхала за межі України, а частина — перебуває на території, де ведуться активні бойові дії, або на окупованих територіях.

До лав ЗСУ мобілізовано позивачів та відповідачів, чимало адвокатів тощо. Днями спілкувався з представниками адвокатської спільноти. Велика кількість адвокатів пішли захищати нашу Батьківщину — це дуже гідний вчинок! Ми пишаємось нашими суддями, нашими адвокатами, нашими юристами, які зі зброєю в руках обороняють Україну.

На жаль, багато учасників процесу загинули. Як ви розумієте, необхідно залучати правонаступників, зупиняти розгляд справ.

Часто ми не знаємо, чому людина не з’являється до суду, якщо не маємо доказів отримання нею відповідного повідомлення. Ці обставини, звичайно, перешкоджають нормальному розгляду справ, тож строки розгляду на сьогодні збільшуються.

Зараз Верховна Рада України розглядає законопроєкт щодо спрощення повідомлення учасників судового процесу про виклик до суду. Найімовірніше, це буде реалізовано через функціонал програми «Дія», а також через смс-повідомлення та месенджери. Я думаю, що це дещо спростить ситуацію, бо Укрпошта нині не має можливості доставляти повістки й повідомлення як на тимчасово окуповані території, так і на території, де ведуться активні бойові дії.

Проблемою є і відсутність достатньої кількості працівників апаратів судів, бо частина працівників виїхала за кордон, евакуювалася в інші міста на території України. Як відомо, заробітна плата працівника апарату мізерна, тому зараз дехто не має можливості повернутися до своїх міст, винаймати житло. І тому багато суддів на деокупованих територіях, на територіях, де ведуться активні бойові дії, скаржаться на брак помічників, працівників апаратів тощо. Утім, суди намагаються організувати свою роботу й у таких непростих умовах.

— Як вирішується питання відновлення роботи судів, приміщення яких були зруйновані внаслідок агресії російської федерації?

— Така робота ведеться. Наприклад, я думаю, що невдовзі ми відновимо роботу Харківського апеляційного суду. Частина будівлі, яка була менше пошкоджена під час ракетного обстрілу, відновлена силами та коштом суддів цього суду. Інша частина  повністю зруйнована агресором.

Так само з Господарським судом Миколаївської області, приміщення якого було знищено внаслідок ракетного обстрілу. На сьогодні разом із Державною судовою адміністрацією України й народними депутатами проведено роботу з пошуку нового місця для цього суду в межах Миколаєва. Попри складну ситуацію, в місті вдалося знайти приміщення, яке потребує ремонту, але придатне на перший час для забезпечення роботи суду в умовах війни. Звичайно, на це потрібні фінанси.

На відновлення приміщень судів, на жаль, у ДСА України немає жодної копійки. У квітні бюджет судової системи був значно урізаний, приблизно 10–12 % заробітної плати було знято й передано на потреби ЗСУ. Тому тут уже долучаємось і власним коштом, і збираємо, і шукаємо допомоги від органів виконавчої влади, від народних депутатів тощо.

— Щодо судів на окупованих територіях. Ми віримо, що процес визволення суддів, які потрапили в полон, буде успішним. А яка ситуація з матеріалами справ, архівами, їх передачею чи відновленням?

— Там, де це було можливо, архіви були вивезені. Але не всюди: десь окупанти вже не дозволяли, десь захоплення територій відбулося дуже швидко, десь було небезпечно це робити.

Деякі голови судів і судді змогли евакуювати частину архівів. Вони відправлені до тих судів, яким передано підсудність. Проте, на жаль, справи певних судів залишаються на окупованих територіях.

Ми маємо вже відповідний досвід. З метою розгляду кримінальних справ в апеляційному, касаційному порядку (для чого було необхідно витребувати матеріали справ з окупованих територій) Верховний Суд звертався до міжнародних гуманітарних організацій, які по своїх каналах зв’язувалися з окупантами та допомагали передати хоча б частину матеріалів для розгляду до суду касаційної інстанції. На мою думку, приблизно так само буде відбуватися і в цій ситуації. Хоча я вірю, що наші Збройні Сили незабаром звільнять ці території і розгляд справ завершиться в українських судах.

— Розкажіть, будь ласка, про роботу Верховного Суду під час війни.

— Верховний Суд у березні розглядав тільки термінові справи (насамперед кримінальні) лише в порядку письмового провадження.

З кінця березня Верховний Суд відновив слухання справ у письмовому провадженні. Ви пам’ятаєте, тоді ситуація в Києві була ще дуже непростою: постійні обстріли, ворог підступав до столиці.

Поступово Верховний Суд перейшов до повноцінного розгляду справ у відкритих судових засіданнях.

З 10 червня відновився розгляд справ у Касаційному адміністративному суді. Оскільки в адмінбудівлі цього суду немає укриття, ми вагалися, чи відновлювати його роботу, бо, чесно кажучи, не можемо стовідсотково забезпечити безпеку учасників процесу в разі повітряної тривоги. Але все ж зважилися на це, і тепер адміністративні справи також будуть розглядатися у відкритих судових засіданнях.

Що стосується Касаційного цивільного та Касаційного господарського судів, то вже кілька тижнів справи розглядаються у відкритих судових засіданнях. Надходження справ зменшилося в рази, але це дасть нам можливість розглянути певною мірою накопичений залишок справ.

Маємо й позитивну динаміку: статистика свідчить, що ми зараз розглядаємо майже на 20 % більше справ, ніж отримуємо. З іншого боку, надходження поступово зростають. У березні надходження по всій Україні становили приблизно 10 % від аналогічного періоду 2021 року, у квітні — 15 %, у травні — 18 %.

Зростають, у тому числі, надходження судового збору, який необхідний для фінансування судової системи. Але недоїмка судового збору все ще величезна. Це впливає, зокрема, на можливість фінансування потреб судової влади, виплати заробітних плат у судовій системі. Тому сподіваємося на відновлення роботи судової системи в нормальному режимі в майбутньому.

— Ви говорили про практику розгляду справ дистанційно. Як Ви оцінюєте перспективи того, що цей процес буде все ж законодавчо врегульований? І чи це стане ad hoc рішенням на час війни або, можливо, ми прийдемо до дистанційного правосуддя на постійній основі?

— Дистанційне правосуддя загалом є перспективним незалежно від війни чи ковіду. Ще до пандемії COVID-19 багато країн перейшло повністю на дистанційне правосуддя. Я ознайомлювався з досвідом цих країн, і результати справді вражають.

Там справи розглядаються дистанційно, в онлайн-режимі, частково за допомогою штучного інтелекту. При цьому і судді, і представники апарату взагалі не перебувають у приміщеннях судів.

Нам треба рухатися в цьому напрямі в будь-якому разі. А війна, на мою думку, додала нам ще більше мотивації і розуміння переваг дистанційного правосуддя. Зазначене потребує певного фінансування, але для мене це – одне з пріоритетних завдань, і ми працюємо, зокрема, з парламентом над ухваленням необхідних законодавчих змін.

Я проводжу також переговори з міжнародними донорами, які могли б фінансово й організаційно допомогти Україні хоч частково запровадити дистанційне правосуддя найближчим часом.

«Маємо вирішиnи дуже важливе питання декомунізації та дерусифікації назв судів: ухвалювати рішення іменем України й писати, що його постановляє Ленінський або Московський районний суд, – неприйнятно!»

— Дозвольте поставити питання щодо процесу переведення суддів. Як він проходить? Які проблеми наразі виникають?

— На сьогодні заяви про переведення подали 420 суддів, винесено розпорядження про переведення 221 судді. Якщо проаналізувати ті заяви, які залишилися, то частина з них — від суддів Харківської області, суди якої незабаром будуть відновлювати свою роботу. Також це частина заяв від суддів Чернігівської області — там теж суди відновили роботу. Тобто в цих областях немає необхідності переведення суддів.

Є судді, які, на жаль, подають заяви в ті суди, в яких немає вакансій і які не виставлялися для переведення, адже вони не потребують відрядження додаткових суддів. Така ситуація склалася зі значною кількістю заяв до судів у Полтаві, Києві, Одесі. Будемо опрацьовувати цю проблему індивідуально.

Слід також торкнутися питання укрупнення судів, бо воно викристалізувалося під час процедури переведення та відрядження суддів. Ми намагалися заповнити ті суди, в яких є один чи двоє суддів або взагалі немає суддів. А там, де один чи двоє суддів, неможливо створити колегію для розгляду справ. Однак з аналізу навантаження цих судів стало зрозуміло, що не в усіх таких судах фактично, а не лише процесуально необхідно двоє-троє суддів. І це ще раз підштовхнуло до думки, що потрібно якнайшвидше запроваджувати процес укрупнення судів.

Також мапа судів має відповідати тому територіально-адміністративному поділу, який був прийнятий Верховною Радою України. Над цим теж треба працювати, і це, до речі, дасть можливість суттєвої економії бюджетних коштів. Я переконаний, що всі організаційні питання буде вирішено й цей процес дасть дуже гарний результат.

До того ж ми б вирішили ще одне дуже важливе питання — декомунізації та дерусифікації назв судів. Бо на сьогодні близько 50 судів в Україні мають радянські назви: Ленінський районний суд, Орджонікідзевський районний суд, Московський районний суд, Кіровський районний суд, Артемівський, Дзержинський, Жовтневий, Самарський і так далі. Це просто недопустимо! Ми всі маємо працювати в цьому напрямі.

У мене була ініціатива звернутися до парламенту для перейменування цих судів, але виявилося, що наразі це неможливо зробити, бо районів відповідних немає, вони укрупнені. Тому саме в процесі укрупнення судів могло б вирішитися таке надважливе й дуже термінове питання, як дерусифікація та декомунізація назв цих судів. Адже ухвалювати рішення іменем України й писати, що його постановляє Ленінський або Московський районний суд, – неприйнятно!

«Мета відряджень — передусім надати робочі місця суддям, які не можуть працювати у своїх рідних судах»

— Дещо дивно, так. Пане Всеволоде, Рада суддів прийняла рішення звернутися до Вас, щоб Ви розглянули можливість не зупиняти процес переведення суддів, а саме переводити їх, точніше, щоб таку можливість забезпечити для переведення в суди, де є велике навантаження. Члени Ради суддів пропонують, щоб там залишилося тільки 50 % вакансій на випадок відновлення конкурсних процедур. Як Ви думаєте, чи доцільно це?

— Я думаю, що це непогана ідея. Варто проаналізувати всі позитивні й негативні аспекти. Справді, ми маємо потім проводити конкурси на зайняття вакантних посад. У нас зупинені конкурсні процедури, в тому числі й на вакансії в цих судах. Фактично на багато вакансій уже хтось подав документи, маємо подання Вищої ради правосуддя, не розглянуті Президентом, рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не розглянуті ВРП.

Тож, з одного боку, можемо цими відрядженнями, тимчасовими переведеннями допомогти з навантаженням у цих судах. З іншого боку, по суті можемо закрити дорогу тим конкурсантам, які брали участь у процедурах добору суддів. Невідомо, коли вони закінчаться, бо для цього необхідно створити ВРП, потім ВККС і так далі. Тобто є питання. Але загалом над цією ідеєю можна подумати.

— Є випадки, коли переведені судді приїжджають зі своїми помічниками. Як вирішується питання з переведенням саме працівників апарату суду і робітників патронатної служби, помічників з окупованих територій, із судів, робота яких зараз неможлива?

— З помічниками, мені здається, все має працювати простіше, бо це патронатна служба — суддя може звільнити свого помічника за старим місцем роботи й прийняти за новим. А територіальне управління ДСА України, безумовно, має внести зміни до штатного розпису судів та забезпечити суддю помічником, секретарем… Там, де необхідно, збільшити кількість посад. Це все має зробити територіальне управління ДСА України, зокрема, за рахунок перерозподілу коштів із тих судів, у яких правосуддя не здійснюється.

Ви знаєте, нині відповідно до чинного законодавства на час воєнного стану не проводяться конкурси на зайняття вакантних посад державної служби. Це означає, що працівники державної служби (тобто всі, окрім помічників суддів) з апаратів судів на окупованих територіях можуть бути швидко прийняті на відповідні посади в судах, розташованих на контрольованій території.

Принаймні частково це допоможе вирішити проблему з апаратами в судах, розташованих на окупованих територіях.

— У нас є категорія суддів, так званих п’ятирічок, у яких закінчився перший строк займання посади судді. Яка взагалі ситуація із суддями, в яких закінчився строк повноважень за відсутності роботи ВРП, ВККС України? Зокрема, чи можуть ці судді бути переведені до іншого суду?

— Це не є перешкодою для відрядження. Мета відряджень — передусім надати робочі місця суддям, які не можуть працювати у своїх рідних судах. Тож не має значення, чи це суддя з повноваженнями або без: ми маємо надати людині робоче місце. Наразі відряджено 18 суддів, які не мають повноважень. Але ще не всі заяви розглянуто, тому фінальна цифра буде більша.

Такі судді не будуть здійснювати судочинство, бо зазначені повноваження їм можуть бути надані лише після того, як вони пройдуть процедури, передбачені законом, у тому числі оцінювання. І тільки потім вони можуть бути призначені безстроково.

 — Чи потрібно змінювати процедуру добору та оцінювання суддів, зокрема тому, що вона досить тривала? Чи є якісь напрацювання в цьому напрямі?

— Так, я маю ініціативу щодо спрощення цих процедур, але треба розуміти, що процедура оцінювання судді навряд чи буде скасована. Думаю, що для суддів-п’ятирічок можна залишити тільки оцінку доброчесності, після перевірки якої суддя може бути призначений на посаду безстроково. Все інше в умовах воєнного стану та відновлення України буде зайвим.

— А яка ситуація із суддями, які досягають граничного віку перебування на посаді судді і яких, відповідно, не можна зараз звільнити, оскільки ВРП не діє?

— Відповідно до Конституції повноваження такого судді припиняються. Це означає, що він не зможе здійснювати правосуддя. Водночас такий суддя не може бути звільнений з посади або піти у відставку, тому що ВРП не працює.

Це непроста ситуація, але ВРП, знаючи про те, що більшість її членів планували звільнитися перед початком свого оцінювання, повідомила про це всіх суддів, і була велика кількість заяв про вихід у відставку тих суддів, які вже наближалися до граничного віку.

А зараз судді, що досягли граничного віку, просто мають чекати відновлення роботи ВРП. І, на мою думку, навіть якщо вони не встигли подати заяву про відставку за відсутності повноважного складу ВРП, ці заяви мають бути розглянуті після початку роботи ВРП у новому складі. Якщо суддя має право на відставку, то таке право повинне бути реалізоване.

— Ось, власне, ми плавно переходимо до питань функціонування ВРП, точніше відновлення її функціонування. Яка робота ведеться з боку судової влади щодо проведення з’їзду та заповнення квот у ВРП і чи відомо Вам про аналогічні дії інших суб’єктів формування?

— Я знаю, що Рада суддів України проводить велику роботу з організації з’їзду суддів, який має відбутися в липні. З точною датою з’їзду ще потрібно буде визначатися, адже маємо майже 60 кандидатів, а це чимало. Чи зможе Етична рада перевірити їх до середини липня? Я не впевнений, хоча знаю, що Етична рада робить усе можливе, щоб пришвидшити цей процес. Не виключено, що така велика кількість кандидатів не зможе бути перевірена Етичною радою до дати з’їзду. У такому разі, можливо, з’їзд суддів буде переноситися на декілька тижнів.

Що стосується інших суб’єктів призначення, то кандидати від Верховної Ради України уже пройшли оцінювання Етичною радою. Етична рада надала парламенту список доброчесних осіб, серед яких народні депутати мають обрати двох членів ВРП. Впевнений, що це можна зробити доволі швидко.

Один кандидат має бути призначений Президентом України, що теж, думаю, не займе багато часу.

Щодо з’їзду науковців у мене була інформація, що його планують призначити на кінець серпня. Там є нюанси, бо одного члена ВРП за квотою з’їзду науковців — Віктора Грищука — Етична рада визнала таким, що не відповідає посаді члена ВРП. І потрібно вирішити питання, чи підтримує з’їзд науковців висновок Етичної ради.

Стосовно з’їзду адвокатів усе непросто, наскільки мені відомо. Багатьох адвокатів немає на територіях їх проживання та здійснення адвокатської діяльності. За словами голови НААУ пані Ізовітової, буде складно провести з’їзд найближчим часом, тому він запланований на останні місяці цього року.

Прокурори ж готові проводити конференцію прокурорів, обирати своїх членів. Очікую, що з прокурорами не буде великої затримки.

— Чи доцільно було б звернутися до Етичної ради з проханням першочергово розглянути кандидатів від з’їзду суддів, щоб провести його, тому що цей орган суддівського самоврядування формує найбільшу кількість членів ВРП?

— Вважаю, що Ваша думка слушна: цю ідею можна запропонувати Етичній раді, а її члени вже визначаться, чи можуть вони діяти таким чином відповідно до їхніх процедур і правил.

 — Зараз в умовах воєнного стану відмінили перевірку кандидатів, але члени ВРП зверталися, щоб провести хоч мінімальну перевірку інформації щодо кандидатів. Тобто чи буде це проблемою в майбутньому, зокрема в ситуації, коли цю перевірку буде проведено протягом трьох місяців після завершення воєнного стану і може постати питання, що хтось її не пройде, і знову потрібно буде скликати з’їзд і обирати нових членів.

— Наскільки мені відомо, наразі розглядаються різні варіанти вирішення цього питання. Це повноваження Етичної ради і її члени мають розібратися, як діяти.

«Фахівці з міжнародного права різних країн мають працювати над тим, щоб створити нову модель відповідальності держав»

— Дякуємо за роз’яснення ситуації щодо ВРП. Наразі також дуже нагальним є питання компенсації шкоди, завданої внаслідок війни, агресії рф проти України. Ми знаємо, що Верховний Суд (КЦС) уже сформував свою правову позицію. Скажіть, будь ласка, яка зараз ситуація з такою категорією справ?

— Точної цифри, скільки таких справ розглядається в судах, наразі немає. Треба провести відповідну аналітику по регіонах.

Ідея поки що полягає в тому, щоб українські суди розглядали справи про стягнення з росії шкоди, спричиненої громадянам, юридичним особам. Надалі ця інформація узагальнювалася б та передавалась у комісію з контрибуцій і репарацій, яка має бути створена на міжнародному рівні за участю європейських країн, США, Канади тощо. Згодом ця комісія, на мою думку, ухвалюватиме рішення щодо звернення стягнення на російські активи, які перебувають у європейських країнах, на території США і Канади тощо. А це дасть змогу принаймні частково компенсувати збитки, спричинені нашим громадянам.

— Тобто фактично наші суди виступають першою такою ланкою процесу отримання репарацій, без якої, я так розумію, наступних кроків не можна буде здійснити. Уточніть, будь ласка, які є перспективи виконання таких рішень безпосередньо в Україні, зокрема, щодо звернення стягнення на ті активи, які в нас тут заарештовані, заблоковані.

— Думаю, це можливо, але, за моєю інформацією, кількість таких активів є незначною порівняно із завданою шкодою. Потрібно розраховувати на покриття цих збитків за рахунок закордонних активів, а не майна й активів росії, розташованих на території України. Це може дати можливість погасити хоча б певну частину завданих збитків.

— Рішення ВС про стягнення збитків з росії є досить, скажімо так, революційні з погляду трактування поняття імунітету держави. Можливо, дещо передчасне питання, але чи отримували Ви певний фідбек, у тому числі й від міжнародної спільноти, щодо такого трактування?

— Я обговорив це питання з головами верховних судів Центральної і Східної Європи. Вони підтримали таку ідею. Водночас ми розуміємо, що це дуже непросте рішення в міжнародно-правовому сенсі. Воно повністю змінює систему міжнародного права й імунітету держав, яка існує, якщо я не помиляюся, із 17-го століття.

Це означає, що така система не ідеальна і ми всі разом маємо розробити нову систему як світової безпеки загалом, так і відкоригованої системи міжнародного права, яка б справді давала можливість вирішення тих непростих питань, які проявилися у зв’язку з російською агресією.

Багато країн не будуть підтримувати цю ідею і залишаться на старих позиціях імунітету держав. Утім, ми розуміємо, що нинішня система не є дієвою. Думаю, фахівці з міжнародного права різних країн мають працювати над тим, щоб створити нову модель відповідальності держав.

«Нам важливо, щоб адженда України не забувалася, щоб українська тема була номер один у світі»

— Сподіваюсь, що так воно і буде. Пане Всеволоде, ми знаємо про Вашу ініціативу щодо перерахування частини суддівської винагороди на потреби ЗСУ. А які ще ініціативи, можливо, волонтерські або якісь інші, підтримує Верховний Суд як установа загалом та окремі судді й працівники апарату зокрема?

— Ви знаєте, з першого дня війни наші судді і працівники апарату долучилися до волонтерської діяльності, зокрема забезпечують ЗСУ бронежилетами, амуніцією, медикаментами й усім необхідним для відсічі російській агресії. Ми збираємо кошти, купуємо різне обладнання.

Під час перших місяців війни наші жінки-судді долучалися до волонтерської допомоги, плели сітки, збирали медикаменти, організовували (і продовжують це робити) доставку амуніції та гуманітарної допомоги з-за кордону до місць, де в цьому є потреба, тощо.

Як відомо, 60 % заробітної плати судді Верховного Суду перераховують на потреби ЗСУ. Станом на 1 червня ця сума сягає майже 81 млн грн.

Зараз Верховний Суд реалізовує ініціативу з донорства крові. За перший тиждень цієї ініціативи близько 100 співробітників здали свою кров для українських військових.

— Можете розповісти про роботу, яка ведеться на міжнародній арені, щодо консолідації суддівської спільноти в підтримці України?

— Організовано багато онлайн- та офлайн-зустрічей з нашими європейськими, американськими, канадськими партнерами, з різними міжнародними організаціями.

Партнери надають комп’ютерну техніку для судів, пограбованих окупантами, кошти на придбання програмного забезпечення, системи Starlink. У тих судах, де немає інтернету, ми підключаємо Starlink, і вони продовжують працювати.

Судді Верховного Суду, представники судової влади проводять зустрічі з колегами з інших країн щодо політичної підтримки України в наших євроатлантичних прагненнях і стосовно вступу до Європейського Союзу.

Загалом нам важливо, щоб адженда України не забувалася, щоб українська тема була номер один у світі.

— Ви говорили про те, що судді подекуди власним коштом відновлюють приміщення судів. Чи надається певна адресна допомога від суддівського корпусу тим колегам, які втратили житло чи якимось чином інакше постраждали від війни?

— Цими питаннями займається ДСА України, у тому числі підшукує відповідні приміщення. Судді також намагаються допомагати, перераховувати кошти постраждалим, тим, у кого немає житла, людям, які отримали поранення…

Самі судді та працівники апарату приймають до себе своїх колег, розміщують їх у власних домівках, допомагають підшукати житло.

Я дякую всім суддям, усім працівникам апаратів, які долучаються до цих ініціатив, які служать у лавах ЗСУ, які волонтерять чи фіксують скоєні окупантами злочини. Усі ми наближаємо нашу перемогу. Зараз це найголовніше! 

(Бесіду вели Олексій Насадюк, Анатолій Гвоздецький, «Юридична практика») 

"Юридична практика"