Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
(доповідь Голови Верховного Суду України Василя Онопенка
на другій частині VIII позачергового з’їзду суддів України 7 грудня 2007 р.)
Шановні делегати з‘їзду, колеги!
Користуючись цією високою трибуною і найповажнішим представництвом, хочу запропонувати вам обговорити стан здійснення правосуддя в Україні.
На першому етапі роботи нашого з‘їзду ми зосередили свою увагу на найактуальніших тоді проблемах функціонування судової влади, які, власне, й зумовили проведення позачергового з‘їзду суддів. Тоді потрібно було невідкладно захищати судову владу від цілеспрямованої руйнації, від безпрецедентного протиправного втручання в діяльність судів. Сьогодні є необхідність оцінити нинішній стан здійснення правосуддя та обговорити перспективи розвитку вітчизняної судової системи.
Процес утвердження компетентного, незалежного й безстороннього суду як гаранта прав і свобод людини та громадянина є надзвичайно складним. Часто проблеми, які виникають у сфері правосуддя, помилково вбачають виключно у діяльності судів. Разом з тим, вони значною мірою зумовлені зовнішніми факторами, які знаходяться поза межами компетенції судової влади. Але особу, яка звертається до суду, не цікавлять причини виникнення проблем – будь-які негаразди при розгляді її справи вона пов‘язує із судом.
Розв‘язання існуючих у сфері правосудді проблем потребує спільних зусиль різних владних суб‘єктів, вжиття системних правових, організаційних, матеріально–технічних, фінансових та інших заходів.
Судова влада готова до необхідних змін. Підтвердження – ті реальні кроки, які робить Верховний Суд, Рада суддів України, інші суб‘єкти судової влади заради наведення порядку в судовій системі, і ті законодавчі ініціативи, які генерує судова спільнота.
Дехто почав нас звинувачувати у прагненні узурпувати судову владу, у вибудовуванні управлінської вертикалі. Але мотивація таких інсинуацій зрозуміла – ті, хто тривалий час намагався підім‘яти судову владу під себе, зробити її своїм надприбутковим бізнесом, хто запровадив і культивував системне рейдерство, боїться внаслідок позитивних змін у сфері правосуддя втратити можливість експлуатувати суд у своїх приватних чи корпоративних інтересах. Саме від цих осіб слід очікувати продовження боротьби за приборкання судової влади, яка виразно спостерігалася весною–літом цього року у період, що передував достроковим парламентським виборам.
На моє переконання, у суспільстві склалася неадекватна оцінка діяльності судів і стану здійснення правосуддя. Той рівень довіри громадян до суду, який засвідчують соціологічні дослідження, зумовлений не тільки існуючими вадами правосуддя, але й:
– непоінформованістю суспільства про справжній стан речей у сфері правосуддя та його проблеми;
– цілеспрямованою дискредитацією судової влади, у тому числі огульними безвідповідальними звинуваченнями суддів у корумпованості та безпідставними твердженнями про відсутність в Україні правосуддя як такого.
Насправді стан правосуддя і ставлення людей до суду характеризуються дещо інакше.
По–перше, тенденцією до постійного збільшення кількості звернень громадян до суду. Це є свідченням утвердження у суспільстві думки про те, що суд – це найефективніший спосіб захисту Права.
По–друге, незначною питомою вагою оскаржуваних рішень судів (у середньому 5–8%). При цьому лише невеликий відсоток судових рішень під час перегляду їх у вищих інстанціях (я на цьому зупинюся далі) скасовується, тобто визнається таким, що суперечить закону.
По–третє, відповідні статистичні дані свідчать про те, що попри значне навантаження та складні умови, в яких працюють судді, вони забезпечують якісний розгляд переважної більшості справ у розумні строки – практично усі показники оперативності та якості розгляду справ у 2006 та 2007 роках поліпшились. Цих результатів було досягнуто завдяки сумлінній праці абсолютної більшості суддів, ужитим заходам щодо систематичного вивчення стану організації роботи місцевих судів апеляційними судами та Верховним Судом України з наданням суддям методичної допомоги, притягненням недобросовісних суддів до відповідальності.
Надходження на розгляд судів великої кількості справ призвело до значного зростання навантаження на суддів. Кількість справ і матеріалів, які щомісяця надходять на розгляд до одного судді місцевого загального суду, у І півріччі цього року становила 155. У багатьох місцевих судах цей показник взагалі вражаючий. Так, у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької обл. на кожного суддю припадає 312, у Сихівському районному суді м. Львова – 319, а у Біляївському районному суді Одеської обл. – аж 390 справ. Таке навантаження дуже часто стає причиною судових помилок, поверхневого, неуважного розгляду справ. При цьому яскраво прослідковується тенденція: чим менше навантаження на суди, тим кращі показники не лише оперативності, а й якості розгляду справ.
Упродовж останнього року ми активно працюємо над тим, щоб зняти із судів непомірний тягар. Лише зміна підвідомчості розгляду адміністративних справ про порушення правил дорожнього руху зменшить навантаження на суди приблизно на 50%.
Верховним Судом напрацьовано низку інших законодавчих пропозицій щодо спрощення судового процесу, вдосконалення апеляційного та касаційного оскарження, що також дозволить вивільнити робочий час судді для більш якісного розгляду справ. Зокрема, очевидним є те, що далеко не кожна судова справа повинна ставати предметом апеляційного чи касаційного розгляду.
Завдяки вжитим судами заходам, у тому числі й кадрово-організаційного характеру, нам вдалося істотно поліпшити оперативність розгляду судами справ. Незважаючи на збільшення кількості розглянутих справ, питома вага справ, призначених та розглянутих судами понад встановлені процесуальні строки, постійно зменшується.
Що дуже важливо – помітною є тенденція до зменшення кількості нерозглянутих судами кримінальних справ, у яких підсудні трималися під вартою (на 11%).
Зверніть увагу – взагалі не порушувалися строки призначення кримінальних справ до розгляду судами Чернівецької обл. Найнижча питома вага кримінальних справ, призначених з порушенням процесуальних строків (від 0,1 до 0,5%), у судах Полтавської, Волинської та Чернігівської обл. Водночас найбільше погіршилася оперативність призначення справ до розгляду в судах Львівської, Житомирської та Луганської обл.
Що стосується цивільних справ, то найчастіше порушували процесуальні строки розгляду справ місцеві суди міст Севастополя та Києва, Автономної Республіки Крим.
До чого я, власне, веду?
Передусім, до того, що незважаючи на помітні позитивні зрушення, тяганина при розгляді справ залишається серйозною проблемою у здійсненні правосуддя.
Значною мірою вона зумовлена чинниками, які не залежать від суду. Передусім з недосконалістю законодавчого регулювання процедури судового розгляду справ. Очевидною є необхідність запровадження спрощеного порядку проведення судових процедур, зокрема щодо спорів з безспірним правом, пов‘язаних з позовами на невеликі суми, трудових спорів, розширення категорій справ наказного провадження. Чинним ЦПК передбачено, що попереднє судове засідання є обов’язковим під час розгляду кожної цивільної справи. Відомо, що це засідання майже повністю дублює звичайний судовий розгляд і є лише одним із механізмів затягування розгляду справи. Сьогодні для вирішення кожної цивільної справи необхідно призначити принаймні три засідання, хоча розгляд більшості цивільних спорів можна було б закінчити у процесі одного судового засідання.
Негативно впливає на оперативність правосуддя неявка в судове засідання учасників процесу, у тому числі прокурорів, захисників та представників особи. Вважаю неправильним, що забезпечення явки до суду потерпілих і свідків у кримінальних справах покладено лише на суди. Багато справ відкладається через неявку в судові засідання адвокатів. Верховний Суд неодноразово з цього приводу звертався до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, проте належних заходів до цього часу не вжито.
Наступним чинником такого впливу є нездійснення конвойною службою органів внутрішніх справ доставки у судове засідання підсудних, які трималися під вартою. Протягом І півріччя поточного року у 5 тисячах випадків було зірвано судовий розгляд кримінальних справ про тяжкі та особливо тяжкі злочини через нездійснення доставки арештованих підсудних.
Крім того, на оперативність правосуддя впливає відсутність необхідної кількості залів судових засідань, невиконання відповідними органами досудового слідства судових доручень, низька якість досудового слідства.
Таким чином, проблема тяганини під час розгляду справ яскраво засвідчує той факт, що дуже багато складових якісного та оперативного правосуддя знаходяться за межами повноважень судів. Хоча у результаті все фокусується саме на суді, адже людей не цікавить, хто і що має зробити – їм важливо одне: оперативний і справедливий розгляд справи.
Важливим засобом забезпечення своєчасного розгляду судових справ є використання судом наданих йому правових засобів впливу за невиконання процесуальних обов‘язків чи зловживання процесуальними правами. Однак останнім часом суди чомусь почали лояльніше ставитись до тих, хто спричиняє тяганину. Так, у I півріччі 2007 р за неявку в судове засідання судами накладено штрафів наполовину менше, ніж за відповідний період минулого року. Кількість справ, у яких суди відреагували на факти зриву судових засідань постановленням окремих ухвал, зменшилася на 7%. За фактами порушення законності при провадженні дізнання та досудового слідства суди постановили 1,2 тис. окремих ухвал, що на 10 % менше, ніж у І півріччі 2006 р. Так, суди Львівської обл. повернули на додаткове розслідування 187 справ, а постановили лише 28 окремих ухвал, суди Луганської обл. – відповідно 206 справ та 89 окремих ухвал; судами м. Києва повернено 214 справ та постановлено всього 25 окремих ухвал.
Слід зуважити, що останнім часом збільшилася кількість нарікань суддів, голів судів на діяльність органів Державної судової адміністрації щодо організаційного, матеріально-технічного забезпечення судів. У роботі деяких територіальних органів ДСА судді вбачають більше турботи про себе, ніж про суди.
ДСА слід провести серйозний аналіз усіх проблем щодо забезпечення діяльності судів і передбачити вжиття дієвих заходів для їх розв‘язання. Не варто забувати про законодавче призначення ДСА в системі організації правосуддя.
Принагідно хочу зазначити, що у нас склалася конструктивна співпраця з Кабінетом Міністрів, який у багатьох випадках з розумінням ставився до пропозицій Верховного Суду, ДСА щодо поліпшення фінансування судочинства. Хоча загалом проблема фінансування здійснення правосуддя є надзвичайно болючою для судової влади – не профінансованим наполовину залишаються навіть процесуальні потреби судів. Без кардинального її розв‘язання суди повноцінно функціонувати не можуть.
Водночас забезпечення оперативності здійснення правосуддя є великою внутрішньою проблемою судів. Це проблеми ставлення судді до виконання своїх обов‘язків та організаційного керівництва судами.
Зверніть увагу, що за однакового законодавчого регулювання, за однакового матеріального забезпечення результати роботи судів різних областей, оперативності та якості розгляду ними справ істотно різняться.
Я вже не кажу про кричущі випадки зловживання правом судити. Скажіть, будь-ласка, чи були об'єктивні причини у судді, який відкладає розгляд справи 57 разів через неявку в судове засідання відповідача (йдеться про цивільну справу за позовом до підприємства "Прогрес" про стягнення шкоди, яка розглядалася Черняхівським судом Житомирської області)?
Як пояснити позицію судді Новоукраїнського районного суду Кіровоградської обл.щодо розгляду справи про обвинувачення П. та інших осіб за ст. 81 Кримінального кодексу. 26 грудня 2000 р. цей суддя виносить постанову про оголошення П. у розшук? Протягом 2001–2005 років він направляв нагадування у районний відділ міліції. Це при тому, що цим судом під головуванням цього самого судді ще у серпні 2001 р. П. в іншій справі засуджений до 6-ти років позбавлення волі.
Шановні колеги!
Ми маємо визнати, що багато причин негараздів у сфері правосуддя криється у нас самих – у несумлінному виконанні обов‘язків судді та голови суду, у зловживанні ними своїм статусом, у непринциповій позиції стосовно суддів, які порушують закон.
Однією з найактуальніших проблем судочинства на даному етапі є забезпечення розподілу справ між суддями. Її важливість зумовлена наявністю в зазначеному процесі суб’єктивного фактора і застосування так званого "ручного варіанта" розподілу, розподілу за принципом "зональності" чи "кураторства" навіть тоді, коли законом визначено порядок розподілу справ, зокрема цивільних. Такий підхід забезпечує потрапляння справи до "потрібного" судді,
Що казати про серйозні судові справи, якщо навіть справи про адміністративні правопорушення внаслідок суб‘єктивних підходів до розподілу зосереджуються у певного судді. Так, деякі голови судів вважають своїм виключним правом розгляд справ про керування транспортним засобом особою у стані сп‘яніння, за яке передбачено стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом. Скажімо, попередній голова Печерського суду столиці розглядав переважну більшість (понад 70 відсотків) справ цієї категорії.
Необхідно запровадити у судах розподіл справ між суддями на випадковій основі, в порядку черговості без будь-якого втручання голів суду чи їх заступників.
З початку 2008 року автоматизована система розподілу справ між суддями у порядку черговості має запрацювати у Верховному Суді. При цьому система буде враховувати кількість наявних справ у судді, їх складність (за критерієм кількості томів, для кримінальних справ – за кількістю підсудних тощо), перебування судді у відпустці, відрядженні чи на лікарняному. Зрозуміло, що нюанси виникатимуть – але принцип об‘єктивності у цьому механізмі має бути забезпечений.
Шановні колеги!
Як відомо, стан правосуддя визначається такими показниками, як кількість і питома вага скасованих та змінених судових рішень. Скасування чи зміна судового рішення формально-юридично означає його незаконність або необґрунтованість.
Які тут тенденції? Питома вага скасованих та змінених судових рішень є порівняно невеликою. Скажімо, якщо говорити про кримінальні справи, то у І півріччі цього року в апеляційному порядку було скасовано або змінено 6% вироків місцевих судів, в касаційному – 1,1%. У цивільних справах ще менше – відповідно 2,8% і 0,2 % рішень судів. За такої ситуації спостерігається тенденція до зменшення кількості скасованих та змінених рішень.
Однією з ключових проблем правосуддя на сьогодні є неналежне виконання апеляційними судами покладених на них завдань щодо постановлення нових судових рішень (у цивільних справах апеляційні суди при скасуванні рішення місцевого суду постановляють нове рішення приблизно у кожному другому випадку, у кримінальних справах – приблизно у кожному десятому). Це за того, що апеляційні суди мають найнижчий рівень завантаженості. У них є можливість приділити достатньо уваги кожній справі та надати методичну допомогу місцевим судам.
Однією з причин, яка позбавляє апеляційний суд можливості постановити свій вирок, є те, що прокурор, подавши апеляцію про скасування вироку, висловлює прохання повернути справу на новий судовий розгляд.
Прокурори масово в апеляціях не порушують питання про постановлення апеляційними судами своїх вироків за наявності підстав для цього. Логічне запитання – чому?
Взагалі позиція прокурорів у кримінальних справах потребує окремого детального аналізу, оскільки у багатьох випадках вбачаються ознаки, м‘яко кажучи, недобросовісної реалізації наданих їм процесуальних повноважень.
З питання постановлення нових рішень ми неодноразово вели мову з головами апеляційних судів, але істотних зрушень поки що немає. Зараз Судова палата у цивільних справах Верховного Суду розробляє проект постанови Пленуму про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку, в якій ми обмежимо можливість довільного застосування недосконалих норм ЦПК у зазначених випадках.
У найвищій судовій інстанції проведено узагальнення і буде готуватися постанова Пленуму ще з одного актуального для правосуддя питання – розмежування судових юрисдикцій: адміністративної і господарської та цивільної. Це питання гостро постало у зв‘язку із процесом становлення адміністративної юстиції, початком діяльності адміністративних судів. На практиці є певне, так би мовити, перетягування каната з деяких категорій справ. Для правосуддя це неприпустимо. У цьому питанні має бути досягнуто правової чіткості.
Остаточно не вирішеною на сьогодні залишається і проблема так званого рейдерства. Верховний Суд працює і над нею. Судовою палатою у господарських справах підготовлено узагальнення практики розгляду судами корпоративних спорів. На його основі найближчим часом буде прийнято відповідну постанову Пленуму.
Загалом же здійснення господарського судочинства сьогодні викликає особливе занепокоєння. Більше половини скарг на дії та рішення суддів, які надходять до мене як Голови Верховного Суду, стосуються господарських судів. Погодьтесь – це певний сигнал.
Із перевірених у І півріччі цього року Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду 193 рішень Вищого господарського суду залишено без зміни усього 23 постанови (11,3 %), скасовано 170 постанов та ухвал (88,1% від тих, що були предметом розгляду Верховного Суду).
При цьому є багато випадків, коли визнання Верховним Судом незаконними рішень зумовлювались явно не складністю господарських спорів і недосконалістю господарського законодавства.
Візьмімо для прикладу винесенні господарським судом м. Києва, Київським апеляційним господарським судом і Вищим господарським судом України рішення про визнання банкрутом ЗАТ "Київський готель "Мир".
Підставою визнання готелю банкрутом стали: відсутність руху коштів на його рахунках, і, прошу замислитись, – відсутність майна готелю та відсутність готелю за місцем знаходження. Те, що готелю немає на місці, було посвідчено, зокрема, довідкою Дніпровського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві про відсутність готелю за юридичною адресою, тоді як готель розташований у Голосіївському районі м. Києва.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду на чолі з новим головою – Валентином Петровичем Барбарою – вже почала аналіз підстав скасовування зазначених рішень. Гадаю, що цей аналіз покаже, які з них зумовлювалися об‘єктивними факторами (суперечливістю законодавства, неоднаковою судовою практикою тощо), а які викликані мотивами, що не мають нічого спільного із правосуддям.
До речі, це повною мірою стосується й судів інших юрисдикцій. Бо нерідко у них від імені України приймаються рішення, які лише за формою можна вважати судовим.
Як, наприклад, можна вважати законним рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, яким власністю певного громадянина визнано ввезений з–за кордону автомобіль "Порше" (вартістю близько 500 тис. доларів) і зобов‘язано органи ДАІ зареєструвати цей автомобіль без митного оформлення? Органами СБУ встановлено, що зазначений автомобіль ввезений в Україну поза митним контролем, у зв‘язку з чим порушено кримінальну справу за ознаками контрабанди. На даний час вирішується питання про порушення кримінальної справи щодо винесення суддею завідомо неправосудного рішення.
Переконаний, що ви погодитеся зі мною в тому, що у випадках, коли суддя свідомо і грубо порушує присягу і закон, не може бути показового заступництва, яке базувалося б на хибному розумінні суддівської корпоративності. Захищати необхідно суддю, на якого намагаються неправомірно впливати і переслідують, у діяльність якого незаконно втручаються, з яким намагаються розправитись за його принципову правову позицію. І ви бачите, що керівництво Верховного Суду, Рада суддів України відстоюють таких суддів усіма можливими правовими засобами. Так буде й надалі!
На завершення із великої кількості болючих проблем правосуддя хочу виділити ще одну, яка останнім часом загострилася, а в перспективі може перерости у проблему національної безпеки у сфері судочинства.
Йдеться про діяльність третейських судів. Власне, сам інститут третейського судочинства є апробованим світовою практикою ефективним способом вирішення спорів та засобом розвантаження загальних судів. Однак практика їх діяльності в Україні свідчить про те, що третейські суди стали використовуватися як спосіб протиправного захоплення власності, досягнення інших незаконних цілей у сфері господарювання, земельних відносин. Спостерігаються спроби незаконного перебирання ними повноважень загальних та спеціалізованих судів.
Проблема ускладнюється тим, що загальні та спеціалізовані суди змушені видавати виконавчі документи на підставі явно незаконних рішень третейських судів. Фактично відсутні будь-які можливості для оскарження таких рішень, як і рішень загального чи спеціалізованого суду про видачу вказаного виконавчого документа. Таким чином, немає дієвого правового механізму від зловживань третейських судів.
Очевидно, що ця проблема потребує невідкладного реагування, передусім на законодавчому рівні.
Шановні учасники з‘їзду!
Констатуючи та аналізуючи проблеми правосуддя, мусимо шукати і розуміти їх першопричини. Багато з них знаходяться у самій судовій системі. Стан правосуддя значною мірою визначається ставленням суддів до виконання своїх професійних обов‘язків та організацією діяльності судів. Проблемою номер один у сфері правосуддя була і залишається кадрова проблема. Тому радикальні зміни необхідно почати із себе, із суду, в якому працюєш. Є великі внутрішні резерви і можливості щодо зміни стану правосуддя. І ми їх зобов‘язані використати повною мірою. Вимогливість до себе – це конструктивний спосіб підвищити рівень довіри людини до суду і його авторитет у суспільстві.
Насамкінець констатую, що незважаючи на окреслені мною складнощі та проблеми, судова влада здатна належним чином захистити права людини, інтереси суспільства та держави. Для цього їй в одних випадках потрібно допомагати, в інших – не заважати.
Дякую за увагу.