Виступ голови Ради суддів України Петра Пилипчука
на ІХ з’їзді суддів України 13 листопада 2008 р.

 

Питання, з приводу якого Рада суддів України доручила мені виступити перед вами, внесено до порядку денного з’їзду відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій України», яким передбачено надання звіту Радою суддів на кожному черговому з’їзді про виконання рішень попередніх з’їздів.

Особливістю сьогоднішнього звіту є те, що він охоплює трирічний період діяльності Ради суддів України, за який відбулися два з’їзди: VII черговий (2 і 3 листопада 2005 р.) і VIII позачерговий, який проходив у два етапи (26 червня і 7 грудня 2007 р.). Цей період був насичений багатьма важливими подіями, доленосними для подальшої розбудови судової влади в Україні.

На VII з’їзді розглядалися питання про стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції та про виконання органами суддівського самоврядування завдань щодо забезпечення незалежності суддів. У відповідному рішенні з’їзд доручив Раді суддів України продовжувати роботу щодо захисту суддів від втручання у здійснення правосуддя, зміцнення незалежності судів і суддів, удосконалення професійної підготовки суддівських кадрів.

На першому етапі роботи VIII позачергового з’їзду суддів було зосереджено увагу на найактуальніших на той час проблемах функціонування судової влади, оскільки вона потребувала захисту від цілеспрямованої руйнації, від безпрецедентного протиправного втручання в діяльність судів. На другому етапі делегати з’їзду надали оцінку стану здійснення правосуддя та обговорили перспективи розвитку вітчизняної судової системи.

Чи все ми зробили для того, щоб виконати рішення з’їздів, щоб захистити судову систему і суддів? Чи не виявилися ті цілі, які ми перед собою ставили, примарним горизонтом, що віддаляється у міру наближення до нього?

Переконаний, що Рада суддів у цілому виконала поставлені завдання. Для кожного члена Ради суддів зазначений період був часом напружених пошуків шляхів розвитку судової системи та вирішення проблем організаційного й матеріально-технічного забезпечення судів і діяльності суддів, незалежності судочинства, зміцнення організаційної єдності функціонування органів судової влади, соціального захисту суддів та членів їх сімей, підвищення ефективності роботи з кадрами в системі судів. Своєю повсякденною діяльністю ми намагалися довести, що суддівське самоврядування дійсно є однією з найважливіших конституційних гарантій забезпечення справедливого і незалежного суду.

Наведу деякі дані. За підсумками роботи у період з 3 листопада 2005 р. проведено 22 засідання Ради суддів України, на яких прийнято 386 рішень. Більшість питань, які розглядалися Радою суддів України у 2005—2008 рр., стосувалися забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади, зміцнення незалежності судів, захисту від втручання в їхню діяльність, здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади, надання пропозицій щодо законопроектів про внесення змін до законів України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів». Також вирішувалися питання щодо необхідного фінансування судової влади, виконання Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006—2010 роки, стану забезпечення суддів житлом, їх правового і соціального захисту.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СУДОВОЇ ВЛАДИ

Одне з основних питань, якому Рада суддів постійно приділяла увагу, — забезпечення самостійності судів та незалежності суддів. З цього приводу було прийнято 9 рішень Ради суддів, 3 рішення президії Ради суддів, підготовлено 11 звернень до Президента України, Голови Верховної Ради України та інших посадових осіб держави.

Рада суддів завжди намагалася донести до суспільства і керівників держави, що незалежність суддів при здійсненні правосуддя і підкорення їх тільки закону — це не система пільг для суддів, це вимога суспільства, це найбільш значуща гарантія об’єктивного і неупередженого правосуддя, гарантія належної захищеності людини та її прав.

Наша позиція щодо цього питання ґрунтувалася і ґрунтується на положеннях Загальної декларації прав людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., інших міжнародних правових актів та вітчизняного законодавства.

У рекомендаціях, які містяться в цих документах, відзначається, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах держави. Усі державні та інші установи, а також їх посадові особи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.

Заради об’єктивності необхідно зазначити, що на шляху інтеграції до Європейського Союзу для зміцнення судової влади та забезпечення самостійності судів і незалежності суддів в Україні зроблено вже немало.

Проте й невирішених проблем лишилося чимало.

Події останніх років і місяців свідчать про несприйняття багатьма носіями політичної влади в Україні того, що незалежність та недоторканність суддів при здійсненні судочинства є фундаментальним принципом функціонування судової влади у демократичних державах, що забезпечення кожному громадянину права на справедливий та неупереджений суд є однією з основних ознак демократичної держави.

Це несприйняття виявляється в ігноруванні правових засад діяльності судів, прийнятті рішень та вчиненні дій, які призводять до порушення основоположних засад функціонування судової влади, ставлять під загрозу права і свободи громадян. Особливо небезпечний характер такі дії та рішення набувають у періоди політичних криз і політичного протистояння, які, на жаль, виникають усе частіше.

Законом заборонені втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду.

Неприпустимо, щоб оцінку роботи судів давали некомпетентні та неправомочні особи, незалежно від їхнього становища в суспільстві, а також чиновники будь-якого рангу.

Особливо рішуче органи суддівського самоврядування, ради суддів повинні реагувати на випадки, коли зазначені особи, використовуючи окремі негативні факти, дають упереджену, вкрай негативну оцінку судовій системі в цілому, свідомо невірно тлумачать чинне законодавство, підриваючи довіру громадян до правосуддя, авторитет не лише суду, а й держави в цілому, завдають шкоди іміджу країни на міжнародній арені.

Не буду наводити конкретні факти такого втручання в діяльність судової влади — вони добре відомі. Усі вони були предметом розгляду позачергового VIII з’їзду суддів, Ради суддів, президії Ради суддів, зборів суддів Верховного Суду України, інших органів суддівського самоврядування.

Відповідні матеріали були оприлюднені в засобах масової інформації. Це питання детально розглянув під час виступу Голова Верховного Суду України.

Проте у загальних рисах я зобов’язаний назвати ті методи, ті засоби й інструменти, які використовують владні та політичні інституції при втручанні в судову діяльність, це:

- цілеспрямоване приниження авторитету судової влади; систематичні заяви з боку високопосадовців про непрофесіоналізм суддів, їх низькі моральні якості, суцільну корупцію в судах, безвідповідальність, безконтрольність, кланову корпоративність; публічне висміювання суддів, образливі висловлювання на їхню адресу як засіб шантажу суддів судів вищої ланки, які мають розглядати ту чи іншу судову справу;

- намагання прийняти закони, що «ревізують» статус суддів, встановлюють жорсткий контроль за їх діяльністю; скасування безстроковості їх обрання, обмеження фінансового забезпечення суддів при виході у відставку; обмеження повноважень органів суддівського самоврядування, постійне намагання обмежити або ліквідувати ті невеликі матеріальні й соціальні гарантії, які передбачені Конституцією України та Законом «Про статус суддів»;

- неправомірне втручання у здійснення правосуддя;

- блокування судів, суддівських кабінетів, зокрема із залученням силових структур;

- недофінансування судової діяльності, фінансування судової влади в ручному режимі;

- втягування судів у політичну боротьбу;

- маніпуляції з реорганізацією судів і звільненням з посад суддів, рішення яких не задовольняють чиїсь інтереси, порушення проти таких суддів кримінальних справ.

Хочу, однак, зазначити, що в нашому суспільстві, у свідомості громадян все більше утверджується розуміння того, що без незалежного і неупередженого суду та якісного (у всіх значеннях) суддівського корпусу Українська держава не може бути правовою та демократичною. І відбувається це не без допомоги інших органів влади, оскільки громадяни усвідомлюють, що такі системні втручання є намаганням приборкати суди, зробити їх підконтрольними певним владним структурам чи політичним силам, створити механізми впливу на суди і суддів для того, щоб отримувати певні судові рішення.

Ці та інші питання щодо зміцнення незалежності судової влади розглядалися практично на кожному засіданні Ради суддів.

Не можна не сказати й про те, що такому ставленню з боку політиків до принципу незалежності сприяли самі судді.

Винесення деякими суддями сумнівних чи «замовних» рішень, відверте порушення ними в деяких випадках правил підсудності й підвідомчості, причетність їх до так званого рейдерства, вчинення корупційних діянь, зокрема злочинів, затягування розгляду судових справ, участь у так званих схемах, бездушне ставлення до людей, неетична поведінка деяких суддів і працівників апаратів судів, — усе це, звісно, не підвищує авторитет судової влади.

Йдеться про дуже невелику кількість суддів, які зловживають своїм статусом і повноваженнями, але саме вони є тим чинником, який дає підстави негативно говорити про судову систему в цілому.

І щодо цього, шановні делегати, ми не можемо апелювати ні до Президента, ні до Прем’єра, ні до парламенту.

Тільки ми можемо і зобов’язані навести у своєму домі порядок. Тільки судді та органи суддівського самоврядування мають зробити все для того, щоб підвищити авторитет судової влади, нести в суспільство справедливість і гуманізм, віру людей у закон і правопорядок, невідворотно захищати права людини.

Я думаю, що новообраним вами Раді суддів і Вищій кваліфікаційній комісії суддів України з перших днів своєї діяльності необхідно зосередити увагу на напрацюванні заходів і створенні інструментів, за допомогою яких ми могли б виявляти тих суддів, які завдають шкоду авторитету судової влади, притягувати їх до відповідальності, порушувати питання про їх звільнення з суддівських посад. Це питання честі всього суддівського корпусу.

Розумію, що це зробити важко. І перш за все це зумовлено тим, що і члени рад суддів і члени кваліфікаційних комісій є суддями і основним їх завданням є розгляд судових справ. Саме за здійснення правосуддя вони одержують заробітну плату. Робота ж у радах і кваліфікаційних комісіях здійснюється на громадських засадах фактично у вільний від основної роботи час. Уявіть собі — за три роки члени Ради суддів України розглянули 16 тис. 290 скарг і звернень щодо судів і суддів, члени інших рад суддів — 31 тис. 615. І все це на громадських засадах.

Але іншого шляху в нас немає.

Разом з тим не можу не зазначити, що абсолютна більшість суддів при здійсненні правосуддя чітко дотримується вимог закону, присяги та етики судді. І хочу їх запевнити в тому, що законне, обґрунтоване судове рішення ніколи не стане приводом для відповідальності судді, хоч як би воно комусь не подобалось. Для цього й існують органи суддівського самоврядування.

СУДОВА РЕФОРМА

Рада суддів України постійно тримала в полі зору проблеми, пов’язані з проведенням у державі судової реформи. 15 разів ці питання в різних аспектах обговорювалися на засіданнях Ради суддів України, а також на VIII позачерговому з’їзді суддів України.

Якщо узагальнити рішення Ради суддів України та з’їзду щодо проведення судової реформи, то нами спільно напрацьована така позиція з цього питання.

Судді неодноразово наголошували на тому, що вони не проти реформи. Суддівський корпус проти непродуманих кроків, деструктивних і руйнівних пропозицій, проти створення абстрактних моделей судового устрою, що начебто відповідають невідомим світовим стандартам, але не враховують наших реалій, проти реформи, яка не відповідає Конституції і яка може коштувати дуже дорого.

Разом з тим Рада суддів вважає, що судова реформа тільки тоді буде дієвою та ефективною, коли здійснюватиметься одночасно з більш широкою правовою реформою, завданнями якої мають бути проведення судової реформи, удосконалення законотворчого процесу, підвищення якості законів, оперативне реагування законодавця на рішення Конституційного Суду, підвищення якості юридичної освіти, подолання правового нігілізму у представників влади, юридична освіта населення, реформа державних і недержавних інституцій, які забезпечують правопорядок, захист прав і свобод людини.

Що стосується власне судової реформи, то, на думку суддів України, надалі судова реформа має відбуватися шляхом одночасного здійснення перспективних і першочергових заходів.

До перспективних мають бути віднесені ті заходи, здійснення яких пов’язане із внесенням змін до Конституції з метою визначення стратегічних та ідеологічних пріоритетів судоустрою і судочинства. Зокрема, шляхом внесення змін до Конституції необхідно: усунути нечіткість формулювань та розбіжність між окремими положеннями Конституції щодо побудови і функціонування судової системи, чітко визначити організацію системи судів та органів, що забезпечують функціонування судової влади.

До першочергових належать заходи, які можна здійснити без внесення змін до Конституції і які перш за все спрямовані на подолання кризових явищ і негативних тенденцій у правосудді та якісне удосконалення судочинства.

Зокрема, потребує удосконалення законодавство, яке регулює добір і навчання суддівських кадрів, призначення й обрання на посади суддів. Процедури притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності мають бути публічними і ґрунтуватися на засадах змагальності. Необхідно чітко визначити підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, виключити можливість використання цих процедур для незаконного втручання у процес правосуддя.

Потрібно удосконалити законодавство, яке регулює підстави і порядок звільнення суддів із суддівських посад, встановити законом порядок призначення суддів на адміністративні посади та дострокового звільнення з цих посад органами суддівського самоврядування; позбавити голів судів та їх заступників притаманних лише їм процесуальних повноважень і повноважень щодо розподілу судових справ; запровадити розподіл справ між суддями з допомогою технічних засобів; підпорядкувати органи Державної судової адміністрації України судовій владі, що підвищить їх відповідальність за належне організаційне забезпечення діяльності судової влади і соціальний захист суддів; вжити заходів для істотного поліпшення матеріально-технічного забезпечення діяльності судів, надання їм належних приміщень, забезпечення сучасною технікою, необхідними нормативними матеріалами; передбачити особливий порядок фінансування судової системи, перш за все процесуальних потреб судів, удосконалити та законодавчо закріпити порядок і систему оплати праці суддів та працівників апаратів судів; реформувати процесуальне законодавство з метою істотного зменшення навантаження на суди, підвищення оперативності та якості правосуддя.

Наші конкретні пропозиції щодо Концепції здійснення судової реформи були висловлені у заяві Ради суддів від 26 травня 2006 р., в зверненні до Президента України і Верховної Ради України від 9 лютого 2007 р. Це питання обговорювалося під час другого етапу VIII позачергового з’їзду суддів.

Ми вважали і вважаємо, що наш підхід до питання про судову реформу є прагматичним, він враховує вітчизняний і світовий досвід, спрямований на створення умов, за яких громадяни будуть максимально захищені, а витрати держави — мінімальними.

У зв’язку з цим вважаю за необхідне зупинитися на законопроекті «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України», внесеному до парламенту главою держави.

Саме цей законопроект прихильники його прийняття видають як рішучий і майже єдиний крок у напрямі завершення судової реформи. Позиція ж суддів стосовно цього проекту тлумачиться як їх небажання реформувати судову систему.

Йдеться про те, що цей законопроект побудовано на концептуально хибних засадах. Він містить численні юридично необґрунтовані пропозиції, а також значну кількість положень, які прямо суперечать визнаним Україною міжнародно-правовим актам, Конституції, рішенням Конституційного Суду України. Реалізація його положень, на нашу думку, призведе до руйнування єдиної судової системи та підпорядкування її адміністративним органам.

Здавалося б, що всі ці розбіжності, суперечливі положення, які не узгоджуються з Конституцією та міжнародними зобов’язаннями України, мали б бути усунуті при підготовці проекту до другого читання. Однак цього не сталося. Навпаки, на сьогодні проект доповнено низкою нових положень, які не узгоджуються з концептуальними підходами автора проекту, є деструктивними, суперечать Конституції, Рішенням Конституційного Суду, затвердженій Президентом України Концепції з питань судівництва.

У проекті пропонується наділити окремі державні інституції неконституційними повноваженнями, зменшити обсяг повноважень Верховного Суду України, органів суддівського самоврядування.

За браком часу я не буду зупинятися на всіх положеннях, які не сприймаються суддівським корпусом. Свою позицію Рада суддів України висловила на засіданні 27 червня 2008 р. у зверненні до народних депутатів України, в якому просила не допустити прийняття в другому читанні цього проекту у запропонованій редакції.

Однак на деяких моментах я хотів би зосередити увагу делегатів з’їзду.

Судді України не сприймають положення проекту щодо суцільної спеціалізації судів, фактичного позбавлення Верховного Суду України повноважень з розгляду справ, створення нових двох вищих спеціалізованих судів та створення десятків, якщо не сотень, нових судів першої інстанції та апеляційних судів.

Ці положення жодним чином не узгоджуються з Конституцією. Верховний Суд України, який згідно з проектом складатися із 16 суддів, буде перетворений на декоративний орган, на орган, який не матиме судових повноважень. Він втратить можливість виконувати свою конституційну функцію — забезпечувати однакове застосування судами України законодавства.

Судова система України складатиметься із чотирьох автономних систем.

Масштабна зміна підсудності судових справ без сумніву призведе до тривалої дестабілізації судової системи, до порушення прав і свобод громадян.

Така реформа потребує колосальних бюджетних витрат. Навіть за приблизними підрахунками Державної судової адміністрації України необхідно буде витратити на цю реформу близько 10 млрд. грн.

Насамкінець немає жодних доводів на користь того, що така судова система буде функціонувати більш ефективно.

Друге питання, навколо якого відбувається багато спекуляцій, стосується призначення суддів на адміністративні посади.

Після прийняття 16 травня минулого року Конституційним Судом України рішення, яким було визнано, що Президент України не може мати повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади, Рада суддів України вимушено та з метою запобігти дестабілізації, а то й руйнування судової системи, щоб не дати втягнути суди в політичне протистояння, запобігти заподіянню непоправної шкоди авторитету правосуддя і держави, до законодавчого врегулювання цього питання взяла на себе відповідальність за ці призначення.

І до сьогоднішнього дня лунають закиди на адресу Ради суддів України з приводу того, що вона це вчинила всупереч законодавству. Це не відповідає дійсності.

Рада суддів України виявилася останньою ланкою того ланцюжка, який визнав процедуру призначення суддів на адміністративні посади. Аналіз Конституції і законів України, міжнародних правових актів, затвердженої Президентом України Концепції, рішень Конституційного Суду України дав підстави зробити висновок про те, що у ситуації, яка склалася, єдиним органом в державі, який може законно здійснювати ці призначення, є Рада суддів України.

Уявіть собі, що ми б цього не зробили. Закону, який би регулював це питання, немає до цього часу. І невідомо коли він буде.

А за ці півтора року з посад голів та їх заступників звільнилося понад 600 осіб. Якби ми не заповнили ці вакансії, то на сьогоднішній день половина судів не мала б керівництва, що без сумніву призвело б до дестабілізації судової системи і суспільного життя.

Нині у Верховній Раді України зареєстровано кілька законопроектів, які стосуються призначення суддів на адміністративні посади, і відображають принципово різні підходи до вирішення цього питання: обрання зборами відповідного суду і призначення Радою суддів України, Президентом України за поданням Вищої ради юстиції, Пленумом Верховного Суду України та Пленумом вищого спеціалізованого суду.

А закону немає. Чому? Відповідь очевидна — призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад розглядається як особливо ефективний інструмент маніпулювання і керування судами.

На наше переконання, судді на адміністративні посади мають призначатися органами суддівського самоврядування. Не принципово якими — зборами, конференціями, радами суддів. Як на мене, найбільш оптимальним є варіант, згідно з яким ці питання вирішує Рада суддів України.

Законодавче закріплення механізму призначення голів судів та їх заступників Радою суддів України підсилить роль органів суддівського самоврядування у вирішенні питань внутрішньої організації судової влади, сприятиме підвищенню відповідальності керівного складу судової влади безпосередньо перед суддівською спільнотою, оскільки остання може дати об’єктивну оцінку результатам діяльності конкретного судді.

Суттєвим аргументом на користь цього підходу є й те, що призначений вищим органом суддівського самоврядування голова (заступник голови) суду буде незалежним від будь-яких органів і посадових осіб, а відповідно — вільний від неправового впливу й тиску під час постановлення судових рішень і вирішення питань організаційного забезпечення судової влади, від яких значною мірою потерпають судді.

Шановні делегати!

За браком часу я не можу приділити увагу всім аспектам діяльності Ради суддів України.

Затверджений Радою суддів України звіт про її діяльність вам роздано, і ви з ним можете ознайомитися.

Зверніть увагу на те, як часто Рада суддів України розглядала питання поліпшення фінансово-організаційного забезпечення судової діяльності, створення гідних матеріальних умов для суддів, забезпечення судів приміщеннями, а суддів житлом; питання кадрового забезпечення діяльності судів та територіальних управлінь державної судової адміністрації, діяльності Академії суддів України, підвищенню заробітної плати суддів та працівників апарату судів; добору суддівських кадрів, їх навчання, заохочення, притягнення до відповідальності; контролю за організацією діяльності судів і Державної судової адміністрації України; організації діяльності самих рад суддів та органів суддівського самоврядування; діяльності кваліфікаційних комісій тощо.

Суддівське самоврядування стало невід’ємною частиною судової системи України. Від його ефективної роботи, без перебільшення, залежить стан здійснення судочинства в Україні, рівень захисту прав і свобод громадян.

Незважаючи на колосальну роль, яку відіграють органи суддівського самоврядування в забезпеченні життєдіяльності судової системи, донині вони фактично не фінансуються.

Поки що вони не отримали чітко визначених законодавством повноважень для реального вирішення питань внутрішньої діяльності судів, соціального захисту суддів.

Настав час чіткіше визначити функції, роль і місце суддівського самоврядування в Україні, переглянути законодавче регулювання їх повноважень, спосіб формування, їх систему та організацію діяльності. Суддівському самоврядуванню необхідне самостійне фінансування, достатнє забезпечення кадрами, оргтехнікою, засобами електронного зв’язку, архівними приміщеннями в центрі та на місцях.

Шановні делегати!

Запрошую вас до обговорення цих та інших питань, пов’язаних із функціонуванням судової влади, сподіваючись, що прийняті вами рішення стануть значним поштовхом для подолання кризових явищ у правосудді, удосконалення судочинства, захисту Конституції та закону в цілому.

Я думаю, що ми можемо запевнити Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України в тому, що ми завжди були проти конфронтації, ми — за конструктивну співпрацю з метою істотного підвищення гарантій та рівня захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства, юридичних осіб і держави, унеможливлення кризових явищ у правосудді.

Дякую за увагу!